Чому зовнішня політика була пріоритетом для Папи Франциска

Коли у 2005 році помер чинний Папа, його похорон відвідала найбільша в історії кількість світових лідерів. Це свідчить, що Папа Йоан Павло II був найвизначнішою історичною постаттю кінця ХХ століття.

Похорон Папи Франциска у 2025 році мав інший характер. Він перетворився на інструментальну нагоду для дипломатії; собор святого Петра став місцем для ініціатив політиків, і ватиканські швейцари приносили для них стільці.

Президент США Дональд Трамп і президент України Володимир Зеленський провели імпровізовану двосторонню зустріч у базиліці — за словами Трампа, «найприємнішому офісі, який я будь-коли бачив», — поки там перебували останки Святішого Отця. Глави урядів Сполученого Королівства і Франції, а також Європейського Союзу, не лише долучилися до жалоби, а й здійснили деякі дипломатичні маневри.

Зовнішня політика — не найголовніша місія Папи, але вона має велике значення. Покійний папа зробив зовнішню політику дуже високим пріоритетом. У цьому сенсі варто поглянути на п’ять таких сфер: міграція, тиранічні режими, Китай, кліматичні зміни та іслам.

Міграція

Перша папська поїздка, драматична і надзвичайно символічна, відбулася у 2013 році, коли Папа прибув на середземноморський острів Лампедуза. Вона підкреслила тяжке становище мігрантів і стала початком постійних закликів Святішого Отця до більш відкритої міграційної та біженської політики. Він зробив турботу про мігрантів своїм головним пріоритетом у міжнародних справах, ставши провідним світовим захисником ліберальної міграційної політики.

Окрім Лампедузи, у квітні 2016 року він відвідав грецький остров Лесбос — візит, аналогічний візиту Вселенського Константинопольського Патріарха Варфоломія. Раніше того ж року він відправив Месу на кордоні між США та Мексикою за президентства Барака Обами — так званого «головного депортатора» — і під час першої президентської кампанії Трампа, у якій антимігрантська риторика посідала центральне місце.

Через два роки після початку понтифікату, під час кризи сирійських біженців 2015 року, це послання, як здавалося, знайшло відгук. Європа відчинила свої двері перед великим напливом біженців, які осіли у Німеччині. Для Франциска це був пік.

Наслідки цього виявилися непопулярними. Вони призвели до жорсткішої міграційної політики по всій Європі та зростання впливу партій, що відкрито виступали за обмеження міграції, а деякі з цих елементів загравали з расизмом. На момент смерті Франциска прапор, піднятий ним Лампедузі, був приспущений по всьому світу.

Папа Франциск підірвав власну підтримку біженців, відмовившись супроводжувати свої заклики їх приймати засудженням тих, хто змусив їх утікати. За часів Франциска двома найбільшими хвилями біженців стали венесуельці за режиму Ніколаса Мадуро і українці після повномасштабного російського вторгнення. Ігнорування першопричини появи біженців вкупі з підкресленням їхнього тяжкого становища своєю чергою спонукало народи ігнорувати заклики Папи.

Тирани

Небажання критикувати Мадуро, Даніеля Ортегу з Нікарагуа чи владіміра путіна з росії з такою ж люттю, як він зберігав для інших, зробило Папу Франциска вразливим до критики, яка полягала у тому, що він грає за фаворитів і занадто м’який до тиранів.

Те, що перший папа-латиноамериканець був абсолютно безсилий протистояти відкритим релігійним переслідуванням католиків у Венесуелі та Нікарагуа, значно зменшило вплив Святого Престолу у міжнародних справах. Якщо Ватикан не зміг захистити Місіонерок Милосердя Матері Терези, вигнаних з Нікарагуа, його дипломатичний вплив не міг нікого вразити.

У той самий час війна в Україні продемонструвала, що Папа Франциск глибоко співчував скрутному становищу України, — він не переставав говорити про «мученицьку Україну», — однак не бажав визначати причину цього становища. Навпаки, через його роздуми про «гавкіт НАТО під дверима росії» та пораду Україні підняти «білий прапор» багато хто в Україні з болем думав, що Святіший Отець стає на бік тирана, а не жертв тиранії.

• Читайте також: Путін, Трамп, апостоли слов’ян і ментальність «близького зарубіжжя»

• Папа Франциск і Україна: підсумки понтифікату

Китай

Центральною зовнішньополітичною ініціативою Папи Франциска була донині таємна угода з Китаєм, зокрема з Комуністичною партією Китаю (КПК), про призначення єпископів. Це стало очевидним цього тижня, коли КПК оголосила про «обрання» нового єпископа для Сіньсяна, незважаючи на те, що sede vacante це унеможливлює, і на той факт, що у Сіньсяні вже є єпископ. Вибір часу був навмисною провокацією.

Очевидно, що Святий Престол, згідно з умовами угоди, пообіцяв не критикувати Китай, навіть коли найвідоміший католицький політичний в’язень світу, Джиммі Лай, страждає у в’язниці Гонконгу. Незрозуміло, що Святий Престол отримав натомість, але Китай присвоїв собі право змінювати межі дієцезій без відома Святого Престолу.

Шанхай — найвідоміша китайська дієцезія, і раніше комуністичний режим призначив там нового єпископа, навіть не повідомивши про це Святий Престол. Папа Франциск був змушений визнати це призначення вже за його фактом, і це було навмисне приниження, яке кинула йому в обличчя КПК.

Угода з Китаєм мала відомих критиків у католицькій ієрархії, тоді як її захисників — поза Державним секретаріатом Ватикану, який вів переговори, — було мало. Неважко уявити, що майбутній папа відхилить флагманську дипломатичну угоду минулого понтифікату.

Зміни клімату

З самого початку понтифікату Папа Франциск сигналізував про свою відданість порядку денному щодо змін клімату. Він підгадав вихід своєї екологічної енцикліки «Laudato Si» так, щоби вплинути на кліматичну конференцію ООН у Парижі у 2015 році. У жовтні 2023 року він опублікував апостольське повчання «Laudate Deum», яке підтверджувало його вчення про необхідність дотримуватися конкретних наукових висновків та політичних позицій щодо питань зміни клімату.

«Laudate Deum» мало на меті вплинути на переговори на кліматичній конференції ООН у Дубаї у грудні 2023 року, куди Папа Франциск планував приїхати особисто, але слабке здоров’я завадило цій поїздці.

Додаючи такі конкретні ініціативи ООН у Магістерій, Франциск пішов набагато далі, ніж заходили його попередники, наприклад, у питаннях поваги до міжнародних угод з прав людини. Кліматичні ініціативи залишаються розділовою лінією в оцінці понтифікату, як щодо самої суті аргументації, так і щодо того, чи мудро було вступати у ці дебати.

Іслам

Хоча цьому приділялося менше уваги, можливо, відносини з ісламом у ретроспективі стануть довготривалим внеском Папи Франциска.

Під час його понтифікату в ісламському світі відбулися масштабні зміни у двох аспектах. Саудівська Аравія значно просунулася до соціальних реформ, що обмежили масштаби ваххабітського ісламу, припинили фінансування міжнародного екстремізму і тероризму та розширили можливості для плюралізму. Водночас найбільші мусульманські організації світу, що базуються в Індонезії, подали голос, виступаючи за іслам, сумісний з фундаментальними правами людини та релігійним плюралізмом. Ці зрушення, ймовірно, змінять форму ХХІ століття. Папа Франциск взяв це до уваги і прагнув, як міг, підтримати ці ініціативи з-поза меж ісламського світу.

Його поїздка до Абу-Дабі у 2019 році призвела до підписання спільної декларації про людське братерство з шейхом Ахмедом аль-Тайєбом з Університету Аль-Азхар у Каїрі, провідного наукового центру сунітського ісламу.

Хоча з католицького погляду вона була написана неточною теологічною мовою, її справжнім значенням було визнання з ісламського боку. Для аль-Тайєба, який не стоїть на позиціях нетерпимості, це було виразним моментом, щоби підняти категорію вселенського братерства над поділом світу на іслам і «невірних».

Поїздка до Іраку у 2021 році включала зустріч у священному для шиїтів місті Наджаф з великим аятолою Алі аль-Сістані. Це була перша папська зустріч з однією з найшанованіших постатей шиїтського ісламу. Те, що Святий Отець відвідав дім аль-Сістані, стало жестом, який мав наслідки в усьому шиїтському світі, включно з Іраном.

Минулого вересня найдовша закордонна поїздка Святого Отця привела його до Індонезії, де своєю присутністю він підтримав реформістський іслам, що плекається у країні, і підписав ще одну декларацію з Великим імамом. Аравія — історична та культурна батьківщина ісламу, але Індонезія — найнаселеніша ісламська країна у світі. Боротьбу за майбутнє ісламу там очолюють помірковані, плюралістичні імами, лідери, які безпосередньо звертаються до вчення Другого Ватиканського собору про релігійну свободу. Той факт, що Папа Франциск, перебуваючи у поганому стані здоров’я, здійснив таку довгу подорож, був також високо оцінений.

Щодо міграції, тиранії, Китаю та зміни клімату, то невдачі зовнішньої політики понтифікату Франциска можуть через 10 років не мати великого значення, якщо в цих питаннях відбудуться зміни. Майбутнє ісламу має велике значення, і Франциск вчинив мудро, надаючи католицьку підтримку там, де міг.

Переклад CREDO за: о. Раймонд де Суза, National Catholic Register