Не ви Мене вибрали, а Я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в Моє ім’я, дав вам (Йн 15, 16).
Причин стати священником — безліч. Як і не стати. Головне, щоб причини «стати» вписувалися у покликання до священства.
Зрештою, і всі інші причини стати будь-ким мусять бути в рамках покликання до цього чогось. Без покликання людина не житиме тим, що робить. Якщо немає покликання бути священником Христа, то будь-які причини, щоб ним стати, будуть невластивими. Інша справа, яким чином Бог кличе до священства. Внутрішній голос, приклад інших, бачення потреб Церкви, читання Слова Божого, участь у Літургії змалечку, якась радикальна зміна в житті, випадок з особистого життя, думки про це з дитинства? Бог кличе різними способами, і різними шляхами люди йдуть до священства. Церква натомість справджує: має кандидат покликання чи ні.
1. Поглиблення
Священство дає шанс поглибити своє християнство. Причому як на інтелектуальному рівні, так і на духовному. Обов’язкове вивчення філософії та теології у семінарії, а також духовні практики, які там проводяться, дають добрий початок для цього. Потім теж, якщо священник прагне проводити зустрічі, катехизи, конференції чи писати статті — це щоразу вимагає підготовки, читання Святого Письма, Катехизму Церкви, документів Церкви, Отців Церкви, богословських трудів. А якщо священик навчає Божий народ духовного життя, то сам мусить не лише про це знати, але й особисто практикувати, читати духовну літературу, впроваджувати її на практиці в особисте життя.
Християнська віра вимагає пояснень і розумних аргументів, а християнське духовне життя — переконливості та свідчення. Боже Слово повчає: «Мудрість пресвітла й нев’януща — легко ті її лицезрять, які люблять її, і знаходять її ті, які її шукають. Хто її прагне, тим вона наперед дає себе пізнати. Хто вранці вибирається до неї, той не буде трудитись: сидьма її застане під дверима своїми. Над нею роздумувати — обачності вершина. Хто з-за неї не досипляє, той незабаром безтурботний буде. Сама ж вона скрізь ходить та шукає тих, що гідні її, і на стежках з’являється їм приязно та йде назустріч кожній їхній думці. Бо її початок найвірніший — то бажання поучення, а дбання про поучення — то любов до неї, а любов — це зберігання її законів, а послух законам — це запорука безсмертя; безсмертя ж робить нас близькими до Бога» (Мудр 6, 12-19).
2. Занурення
Священник постійно контактує з Таїнствами Христа, які вділяє вірним, але в яких і сам бере участь як земний та видимий посередник. Особливо це стосується Таїнства Євхаристії — центрального у житті кожного священника. Священник в усіх Таїнствах вимовляє слова Христа, бо це власне Христос є Тим, Який хрестить, Який миропомазує, Який відпускає гріхи, Який вінчає, Який намащує хворих. Особливо в часі Служби, коли священик говорить слова Христа: «Беріть і їжте, це є Тіло Моє… Беріть і пийте, це є Кров Моя…» В усіх цих Таїнствах священник представляє Христа, роблячи можливим доступність до Його Таїнств усім вірним. Це вимагає від нього бути сопричасним Христу, бо не можна цього робити, ставши якби «осторонь».
Виконуючи Таїнства, священник говорить від імені Христа, але дослівно вживає формулу від своєї особи «Я хрещу тебе (чи як у Східних Церквах «Хрещається [мною]»…), «Я відпускаю гріхи…» «Беріть… Тіло МОЄ… Кров МОЮ». Таїнство Священства занурює священника у Єдине і Неповторне Священство Христа, і лише тому можливі такі особисті формулювання під час Таїнств. Апостол Павло пише про пастирів Церкви: «Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів Тайн Божих. Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожний з них був вірний» (1Кор 4, 1-2). Або слова, які Христос промовив до своїх учнів і які стосуються кожного християнина, проте служителя Таїнств особливо, підкреслюючи його занурення, його вкорінення у Христа: «Уже і ви чисті — словом, яким промовляв я до вас. У Мені перебувайте — а Я у вас! Як неспроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не перебуватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в Мені. Я виноградина, ви — гілки. Хто перебуває в Мені, а Я в ньому, – той плід приносить щедро. Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Йн 14, 3-5).
3. Розвиток
Священник — пастир людей різного стану і культури, і до всіх повинен промовляти їхньою мовою, і мати підхід до кожного. Це вимагає особистого розвитку, як культурного, так і інтелектуального. Не можна промовляти відірваними від сучасного світу словами, які нічого конкретного не скажуть сучасним людям, лише здаватимуться історично-казковими розповідями. Контакт із сучасними людьми, які є християнами, чи особливо з тими, які ними не є, змушує священника пізнавати, шукати, довідуватися, дискутувати, читати, причому не лише духовну літературу, сучасну чи античну, але і художню, наукову, соціальну, політичну — все в міру душпастирських потреб.
Христос, посилаючи Апостолів у світ, сказав: «Оце Я посилаю вас, немов овець серед вовків. Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості, як голубки» (Мт 10,16). Бути «не від світу цього» не означає абсолютно не орієнтуватися у потребах людей, не розуміти їхніх потреб, їхнього реального життя, і проблем, із якими вони стикаються у світі, на роботі, у політиці, в економіці, в країні. Євангеліє має бути проголошуване у контексті конкретного часу. Якщо інший може махнути на це рукою, знеохотившись власним розвитком, то добрий священник мусить через це проходити і розвиватися постійно, щоби бути актуальним завжди, щоб Євангеліє, яке проголошує, було постійно «живим і свіжим».
Крім цього всього, проповідування і сповідь розвиває самого проповідника і сповідника у духовному плані. Лише той добре проповідує, хто перший переймається своєю проповіддю і прагне нею жити, тобто розвивати себе у дусі Євангелія. Лише той добре сповідає, хто сам прагне навертатися.
4. Товаришування
Священник стає духовним батьком для довірених йому вірних. А добрий батько, який прагне добре виховати своїх дітей, товаришує їм у їхньому зростанні, а не лише наказує, ганить, докоряє і карає. Добрий батько дає приклад, як належить чинити, і не лише словами, але передусім — власними вчинками. Сьогодні люди більше слухають свідків, аніж просто проповідників. Щоб засвідчити життям, треба бути поряд.
Священство дає унікальну можливість бути духовним керівником, сповідником, проводити розмови, вести душпастирство, порадити як знайомий чи друг, а одночасно як хтось із авторитетом, допомогти у потребі. Товаришування походить від слова «товариш». Товариш — це той, хто буде завжди поряд у потрібний момент, хто завжди виручить і подасть руку допомоги. Або чиє товариство приємне, радісне і корисне. Звичайно, це не таке товариство, як у «друзів з вулиці» чи «пацанів з подвір’я». Це товаришування відповідальне, з авторитетом, власне — подібне до товаришування хороших батьків своїм дітям, особливо вже дітям дещо старшим.
Христос так сказав своїм учням, для яких був Пастирем: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все Я вам об’явив, що чув від Отця Мого» (Йн 15, 15).
5. Служіння
Священник має унікальну можливість збільшити добро у цьому світі. Нема більшого добра, як послужити ближньому. Служіння священника — це передусім Служба Божа, це Таїнства Церкви, це духовні поради, які реально прислужаться і стануть у пригоді вірним, які допоможуть довіреним священику людям стати кращими, добрішими, справедливішими, милосерднішими, кращими батьками, кращою молоддю, кращими працівниками, врешті — кращими християнами. Служіння має приносити конкретні плоди у житті християн.
Служіння Богу — це бути жертовним і потрібним, це шлях позбуватися егоїзму і своїх прихотей, а також своїх надмірних потреб і думок лише про себе. «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити — і мамоні» (Мт 6, 24). Прикладом досконалого служіння для священика завжди є Христос, який так про це сказав своїм учням: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але — послужити й дати життя своє на викуп за багатьох» (Мт 20, 25-28).
У дусі цих слів Спасителя також і Папа Франциск закликав до цього нeопресвітерів, яких висвятив у травні 2017 року в базиліці св.Петра: «Будьте радісними й ніколи сумними в радості Христового служіння, також і серед страждань, непорозумінь та власних гріхів. Завжди майте перед своїми очима приклад Доброго Пастиря, який прийшов не для того, щоб Йому служили, але щоб служити. І прошу вас, не будьте панами, але — пастирями».
Уривок із книжки: Петро Балог ОР, «Віра шукає розуміння». Кайрос, Київ 2019
фінансово.
Щиро дякуємо!
