Роздуми до Слова Божого на понеділок І тижня Адвенту
Слово Боже переносить нас у Капернаум. Це було місто на північному березі Галілейського озера. Тут оселився Ісус після того, як покинув Назарет (Мт 4,13). У Капернаумі Господь найчастіше навчав, звіщав Добру Новину про Царство і вигоював усяку хворобу і недугу в народі. Євангеліст Матей у 9,1 навіть називає Капернаум Його містом, тобто містом Ісуса Христа. Дуже промовистий також той факт, що у Новому Завіті тільки Єрусалим згадується частіше, ніж Капернаум.
На превеликий жаль, це місто не відповіло належним чином на прихід і присутність Господа. Отримані рясні благодаті були знехтувані, і тому це місто заслужило на Його твердий осуд: Та й ти, Капернауме, чи піднесешся попід небеса? – Аж до аду зійдеш! Бо якби чуда, які в тебе відбулися, сталися в Содомі, він лишився б аж досі (Мт 11,23). У сьомому столітті місто було захоплене мусульманами, у восьмому зруйноване землетрусом, а від одинадцятого цілковито залишене аж понині…
Сьогодні Євангеліє показує, що Ісус над усе шукає віри: Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі Я не знайшов такої віри. Віра для Нього — це найцінніша перлина, і лише вона здатна викликати подив Божого Сина.
Досі Ісус вигоював усяку недугу в народі. Та ось уперше приступив до Нього хтось, хто був з-поза народу — сотник, язичник. Капернаум був важливим торговим містом, що налічував тоді близько 1000-1500 мешканців. Тут пролягав важливий торговий шлях, Via Maris, що з’єднував Єгипет, Галілею і Дамаск. Тут збиралося державне мито, тому для охорони доріг та грошей у місті постійно був розташований гарнізон зі ста воїнів, підпорядкованих Іроду Антипі.
Сотник, що керував солдатами, прихильно ставився до євреїв. Лука дуже добре його представляє: любить бо народ наш і збудував нам синагогу (7,5). Він мав вразливе серце на біль і страждання й навіть до слуги ставився винятково, як до сина. Сотник називає його паіс му (вірш восьмий) — дитина моя, або слуга мій, на відміну від дулос му — раб мій (вірш дев’ятий).
Досі приносили до Ісуса всіх хворих на різні недуги, знеможених стражданням, біснуватих, сновид, розслаблених, і Він оздоровляв їх (Мт 4,24). Та цього разу сотник вірить, що слуга його одужає на одне лиш слово Господа, без необхідності безпосереднього контакту. Крім того, юдеям було заборонено входити до домівок язичників. Мабуть, сотник, добре знаючи і шануючи звичаї ізраїльського народу, не хотів, щоб Ісус знеславився, входячи під його покрівлю.
Отож, Ісус навідав і підняв важкохворого у своєму слові, завдяки вірі сотника. Віра сотника важлива настільки, що його слова увійшли до святої Літургії та промовляються щоразу перед прийняттям Святого Причастя. Це і є той бенкет, про який заповідав Ісус: Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім. Так приходить до нас Ісус кожного разу у своєму слові та Причасті. Чи не знехтую я цими дарами сьогодні? Чи приймаю я ці дари з такою вірою, яка здивує Божого Сина?