«Упізнаю ваші черевики. Пані з другої лавки дала мені 5 злотих. Дякую», — сказав він, і підійшов до вівтаря…
Жебрак в орнаті
Священик зібрав у неділю всіх міністрантів, лекторів і сказав до них: «Шановні, чи я буду в сакристії, чи ні — байдуже, а ви повинні вийти до вівтаря, коли почнеться Меса. Візьміть мені альбу, орнат і столу».
Здивована молодь не знала, що сказати. Наготували літургійні шати і чекали на 12.00, коли мала розпочатися Сума. А священик зник. За хвилину якийсь чоловік у старому дранті, у шапці з довгим козирком, сидів біля входу до храму. На табличці біля нього було написано, що збирає гроші на лікування. Сидів він так 15 хвилин.
Коли міністранти увійшли у пресвітерій, чоловік підвівся, взяв свою коробку з дрібняками і табличку з написом, і рушив до храму. В храмі люди почали перешіптуватися. Жебрак ішов просто до вівтаря. Раптом він кивнув до старшого міністранта, який упізнав у ньому священика, свого катехита. Стару сорочку скинув на лавку. Надягнув альбу, на неї столу та орнат.
Тишу в храмі розірвав скрип дверцят конфесіоналу, де застиг отетерілий настоятель. Священик-жебрак раптом схилив коліно і сказав: «О, я впізнаю ваше взуття. Наприклад, пані з другої лавки дала мені 5 злотих. Дякую».
По цих словах він підвівся й почав правити Службу Божу.
Допомагати — нелегко
Ця ситуація сталася кілька років тому. Мій колега був вікарієм в одній парафії, і час від часу заставав людей зненацька своїми ідеями. У проповіді він перепросив парафіян за такий експеримент. Однак хотів їм довести, що, коли на щодень ми оминаємо убогих і стражденних, то насправді розминаємося ще з Кимось… Із Тим, хто нам особливим чином благословляє.
Коли я думав про цю сцену, мені згадалася нещодавня розмова зі знайомим. Він розмістив у своєму акаунті в соцмережі фото чоловіка, який жебрав попід нашим храмом. Сотні людей поширили цей запис далі. Виявилося, що оповідки того чоловіка про сім’ю, що потребує підтримки, були неправдивими. Хтось насправді хотів допомогти — і насправді обманувся.
Я сам пам’ятаю іншу ситуацію під нашою парафією. Одна жінка регулярно там стояла з металевою баночкою, виставляючи на огляд частину хворої шкіри. Раптом вона накрилася, роззирнулася і стала розмовляти по телефону. Після чого підвелася й пішла, наче закінчивши роботу.
Торкнися того, хто страждає
За кілька днів перед інґресом єпископа Ґжеґожа Рися на кафедру в Лодзі реколекції для всіх священиків дієцезії виголосив Папський елемозинарій, архиєпископ Конрад Краєвскі. Він згадував свою першу розмову з Папою Франциском щодо номінації на цю посаду. Папа сказав йому викинути стіл з офісу. Сказав, що як побачить його в роботі за столом, то вижене. І сказав ще дещо. Нагадав, що допомога бідним — це не тільки гроші та речі. Це також і жести, навіть найпростіші. Франциск підкреслив, що бідних і вбогих інколи треба торкнутися.
Якийсь час тому я біг на зустріч із колегами. Раптом мене перепинила жінка і попросила грошей на їжу. Я не знаю, чому, але попри весь поспіх, зупинився біля неї. Вона сказала, що хоче щось купити собі поїсти. Я дав їй кілька злотих і сказав, що пам’ятатиму про неї в молитві. І раптом подумав, що повинен її торкнутися. В мені не було побоювань щодо стану її шкіри, бруд, можливі хвороби. Я торкнувся її долоні і знаю, що не забуду її погляду — повного радісного подиву.
Добро повертається
Інколи я боюся жебраків на вулиці. Не знаю, чи це тільки моє, але я насправді цим страждаю. Думаю, що це побоювання випливає з глибшого страху. Я підсвідомо боюся, що колись сам не матиму дому, що взимку на вулиці шукатиму хоч щось попоїсти… Мої страхи не так давно приперла до стінки одна дама з візочком для покупок.
Я виходив із п’ятьма тепленькими булками. По одній для кожного вдома. Купив до них шинки і летів додому, бо спізнювався. Аж тут одна пані стала вимахувати картонкою, на якій щось написала.
Я минув її, але за хвилину повернувся. Мене повернув запах теплих булок, які я ніс у паперовій торбинці — ароматні докори сумління… Я підійшов до неї. І зустрівся з усмішкою. Сказав прямо, що грошей не маю, але охоче поділюся з нею булками, які ось купив. А вона на це: «Як прекрасно! Хвилину тому одна жінка дала мені ковбаси, то я її з’їм із вашою булкою». Як закінчила це говорити, граційно вклонилась, як дівчинка. Ой, мені складно не усміхатися, думаючи про ту даму…
Блажей Кмєцяк, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
