Самбір: українська столиця кохання

Є в древньому Самборі, що на Львівщині, якась неповторна аура, що робить це західноукраїнське місто несхожим на інші.

Що стосується архітектурних та історичних пам’яток, то у цьому сенсі Самбір вочевидь попереду багатьох інших невеликих міст Галичини. Однак чимало мало українців нині, розсіяних на всіх континентах нашої планети, на жаль, не знають, що з давніх-давен Самбір був і залишається місцем паломництва закоханих. Таким же, як і місто Терні (Італія), де, як прийнято вважати, упокоївся святий Валентин.

Тому одна з самбірських церков передусім привертає увагу тих українських і зарубіжних туристів, кого тут іменують «прочанами» кохання»: це храм Різдва Пресвятої Богородиці. Адже в цій церкві зберігаються фрагменти останків покровителя всіх закоханих — святого Валентина. Архівні документи свідчать про те, що означений  святий здавна визнаний покровителем Перемишльсько-Самбірської єпархії. Свого часу у Ватикані вирішили частину мощей і капсулу, в якій зібране святе миро з нетлінного тіла праведника, покласти у саркофаг і відправити до Самбора, оскільки тут його особливо шанували. Відтоді ця реліквія тут і зберігається. Наявні джерела повідомляють, що 1759 року до Самбора надійшов документ, завірений тодішнім Папою Римським, який підтверджує автентичність реліквії. Щороку на День святого Валентина його мощі у скляній скрині виставляють у храмі на видному місці. Молоді люди просять у великомученика дарувати їм вічне кохання, а старші  моляться за вірне подружжя для своїх дітей та онуків. Адже існує повір’я, що кожен, хто доторкнеться реліквії, спізнається великою любов’ю й матиме щасливу сім’ю.

Сама ж назва міста нібито походить від українського найменування червоної верби (самбiр-дерева), що колись густо росла по берегах Днiстра. Хоча бiльш поширене пояснення від давньоукраїнської — «сам-бiр», себто вiд «самих лiсiв», що оточували мiсто. За літописами, після того як монголо-татари зруйнували давній Самбір (теперiшнiй Старий Самбір), частина його мешканців переселилася вниз по Дністру, де згодом i постало мiсто.

В XIV столiттi тутешній замок отримав у подарунок за службу польський воєвода Спитько. Його стараннями й було утворене середньовічне ядро Самбора, структура якого збереглася й дотепер. Місто залишило чималий слід як в український, так і в польській iсторiї: тут міський староста Єжи Мнiшек виношував свої амбiтнi плани, пов’язанi з персоною Григорiя Отреп’єва, відомого пiд iменем Лжедмитрiя. Звiдси почався похiд полякiв на Москву, де, як і нині вважається в офіційній російській історіографії, «самозванець» сiв на царський престол та обвiнчався з дочкою Мнiшека — Мариною.

Нині чимало західних істориків, які вивчають історію середньовічної Європи, не відкидають версії, що направду він ніяким самозванцем не був! А був єдиним наймолодшим сином Івана Грозного, кому вдалося вижити після кривавих «розбірок» московського боярства в боротьбі за владу після смерті цього сатрапа. Щоправда, як і Димитрія, так і Марину в подальшому чекали самi неприємностi: його — страта, а її — в’язниця.

Центром громадського життя в галицьких мiстах завжди була, та й нині є ратуша — будинок управи. Це не просто споруда з вежею на майданi (Ринку): це символ самоврядностi, який мали тiльки «вiльнi королiвськi мiста», об’єкти Магдебурзького права. В будь-якому галицькому мiстечку, де ратуша збережена, городяни пишаються нею не менше, ніж колись їхні предки. Не становить винятку і самбірська Ратуша. З висоти 40 метрів місто — мов на долоні: й рiзнокольоровi кам’янички на Ринку, й вузенькі вулички, що прорізають квартали, розходячись iз площi. Видно звідси і всi храми. Першим лiворуч — римо-католицький храм Йоана Хрестителя, найвища, найвеличнiша і найстарiша споруда в мiстi. Дата на фасадi — 1530. Далi за годинниковою стрілкою — храм iз пласким бароковим фасадом. Він колись належав єзуїтському монастирю. Брати з Товариства Ісусового прийшли до Самбора 300 років тому, закликані брацлавським воєводою. Монастир був найбагатшим у мiстi: володів, окрім храму, колегіуму та гiмназiї, ще й будинками, фільварком у передмiстi, млином, цегельнею, ставами й садами. Пiзнiше храм віддали францисканцям, і вiдтодi вiн носив ім’я святого Станіслава. З радянських часів i дотепер у приміщеннях монастиря міститься училище культури, а храм діє і як зал органної музики.

Й третя церква — саме та, де зберігається згадана реліквія (на фото). Темно-блакитна будівля храму Різдва Богородиці велично виділяється серед міської забудови, слугуючи орієнтиром для гостей міста.

А спускаючись сходами з ратуші, кожен звертає увагу на закритий у скляній шафі механізм міського «дзиґаря». Виготовив його празький майстер Гейнц. Напевне, майстер був славетний. Куранти встановили на ратушi ще 1885 року, а годинник діє і донинi. Отже, час для древнього Самбора ще не зупинився.