Роздуми над Першим читанням на суботу ХІІІ Звичайного періоду, рік ІІ
Так говорить Господь: «Того дня Я підведу розвалену Давидову оселю, поправлю в ній проломи, підійму її румовища. Я відбудую її, як була за днів днедавніх, щоб вони заволоділи рештками Едома і всіма народами, над якими було призване Моє Ім’я – говорить Господь, який це зробить. Настане час, – говорить Господь, – коли орач женця застане, а той, хто топче грона, – того, хто зерно розсіває. Гори точитимуть сік винний, і всі пагорби розтануть.
Я верну з полону Ізраїля, народ Мій, і вони відбудують спустошені міста й будуть у них жити. Насадять виноградники й будуть вино з них пити, і розведуть сади, і їстимуть плоди з них. Я посаджу їх на землі їхній, і їх не вирвуть уже з землі їхньої, яку Я їм дав», – каже Господь, Бог твій.
Ам 9,11-15
Сьогодні читаємо завершення книги пророка Амоса, що вів нас цього тижня. Тон пророцтва змінюється: протягом усієї книги Амос говорив про гріхи, провини, покарання, депортацію, смерть. А в кінці — втішне бачення майбутнього. Бог все бере у свої руки: буде відновлено правлячу верхівку з нащадків Давида, обіцяна земля знову розквітне. Пророк підкреслює: це буде виключно справою Бога. Він карає та виправляє зло, Він і наповнить радістю. Бо Господь не карає просто для того, аби покарати. Він не радіє зі страждань, але й не може бути байдужим до зла. Зло не може перемогти, гріх не може бути останнім словом. Бог переможе — чудесно, надзвичайно, несподівано. Бо метою Божого діяння завжди є благо людини, бажання їй істинного щастя й повноти життя. Все, що робить Бог, — все для нашого освячення. Тож останнє слово пророка — це надія.
Господи Боже, нехай виконається Твоє бачення нашого майбутнього. Вчи нас постійно через своїх пророків, дай нам вразливість на Твоє слово та вміння засвоювати уроки життя, наповнені надією на Тебе.