Мені було соромно, що я не даю собі ради. Важко усвідомлювати перед вівтарем, що саме сьогодні сімейна ідилія дала тріщину. Я була розлючена і безпорадна. Діти живуть у відносному мирі цілий тиждень, аби влаштувати «битву століття» як раз перед недільним виходом до церкви!
Що робити в такій ситуації? Як приборкати цей «недільний армагеддон», який наближається? Треба відповідно озброїтися.
Найважливіша розмова
Напередодні попередьте дитину, що завтра неділя. Меншому малюку можна це сказати перед виходом. Пристосовуйте свій лексикон до потреб вашої дитини. З того, що я пам’ятаю, мої діти ходили до «бами» і до «амінь», дитина однієї з читачок ходить до «алілуя». Звісно, я використовую також слово церква, але мій 4,5-річний, як і раніше, йде на «ксме».
Спілкуйтеся як хочете, лиш би домовилися. Дитині не подобається бути здивованою. Не обманюйте себе: йти до церкви для неї не прогулянка мрії… — хоча з часом так буде.
Свята Меса — це нагорода
Представте дитині похід до церкви як велику відзнаку, честь і нагороду.
Ми часто розповідаємо про Месу як про зустріч із другом. Ми підкреслюємо, як ми пишаємося тим, що дитина хоче піти з нами. Хвалимо будь-яку зрілу поведінку. У підсумку — ми поводимося як батьки, які чогось навчають дитину через такий похід.
Свята Меса цікава
Свята Меса сповнена фантастичних речей. Для деяких із них варто підготувати малюка. Молодшому розкажіть про дзвіночки, і що він зможе дати священику гроші — на жаль, для них це головний пункт програми.
З трохи старшими дітьми не полінуймося прочитати Євангеліє і розкажімо дітям, про що сьогодні Ісус розмовлятиме з нами. Я пам’ятаю крик моєї дочки, коли у віці майже чотирьох рочків вона нарешті «докумекала»: «Мамо, мамо… Той пан читає те, про що ти мені розповідала!» — радісно закричала вона.
Неправда, що дитина в церкві нічого не розуміє. Вона зрозуміє більше — якщо, дорогі батьки, ви постараєтеся.
Ґаджети до церкви
Брати, не брати? О, чого тільки я не бачила в церкві! Поліцейські машинки з сиреною, ляльки, які плачуть, брязкальця, що грають, і справжню вечірку з поп-корном. Я вже не кажу про смартфони. Не беріть цього!
Шановні! Дитина — це дитина. Звісно. Візьміть воду для малюка. Я також брала з собою щось перекусити в будні дні (тоді Свята Меса ввечері, і дитина стає марудною). Найчастіше це було таке мікропечиво. Це було швидше спокійне заняття під час проповіді, ніж реальна потреба в їжі. Можна — і навіть треба — взяти з собою «ґаджети», пов’язані з дитиною, наприклад, соску або підгузник. Нічого більше. Даю вам слово, дитина переживе цю годину.
У віці приблизно двох років дайте дитині інформацію: вона вже настільки доросла, що в церкві не буде їсти/пити. Я досі беру печиво і воду, але даю їх дітям аж коли ми виходимо з храму. Коли якийсь малюк щось їв, мої діти також «згадували». Тоді я казала: «подивіться, ніхто з дорослих, не їсть у церкві». Це допомагало — звісно, не відразу.
Насправді, навіть якщо ви на Месі чудово даєте собі раду без ґаджетів, то знайдуться інші діти з плюшевим ведмедиком, лялькою, соком або жуйкою. Ось чому так важливо, аби ваша дитина знала, що дозволено і що не дозволено в церкві.
А що дозволено? Ви можете інвестувати в аксесуари, які природно носяться до храму: книжки з молитвами для дітей або кольоровий розарій. Дитина може спокійно розглядати їх під час проповіді.
Мабуть, немає кращої картини, ніж донька, яка із серйозною міною збирається до церкви. Навіть пізніше, користуючись книжкою, вона почувається зрілою.
Сімейний вихід
Добре буде запланувати сімейний вихід достатньо рано, щоби спокійно підготуватися, одягнутися і взяти все, що буде потрібно. І водночас іти досить повільно, щоби ввійти до церкви за кілька хвилин до Меси. Так, ця повільна прогулянка — найважливіша!
Пам’ятайте! Не приходьте до церкви на 15 хвилин раніше, тому що для маленьких час дуже довгий. Ви хочете помолитися перед Месою в тиші? Краще зробити це вдома.
А зараз — цей армагеддон
Найважче я залишила на кінець. Справа в тому, що немає такого, як «спокійно вийти з дитиною до церкви».
Протягом багатьох років я думала, що тільки в нашій сім’ї стаються речі перед виходом на Месу на межі фільму жахів:
- за загадкових обставин раптово зникають речі, і сім’я божеволіє,
- бракує туфлі,
- зникла парасолька,
- раптом усі хочуть до туалету
- невідомо хто і де поклав ключі.
Потім ми плавно переходимо до перших слізних сцен за участю наймолодших учасників церковного дійства. Незабаром їм починають вторити старші. А ти скрегочеш зубами, кричиш — і диво, що не доходить до рукоприкладства. Що більше у нас було дітей, то більший хардкор. Це було зовсім не смішно. І це ставалося в найменш очікувані моменти.
Пам’ятаю, як мені тоді було соромно, що я не можу дати собі ради. Важко було стояти перед вівтарем, знаючи, що саме сьогодні сімейна ідилія розпалася. Я була розлючена і безпорадна. Поки на конференції одного священика не почула, що так відбувається у багатьох сім’ях… Вони живуть у відносному спокої протягом тижня, щоби влаштувати «битву століття» безпосередньо перед виходом до церкви в неділю. Признаюся, що мені стало легше.
Віра в Бога також означає усвідомлення існування зла. Мені здається, що сім’я в церкві — це така потужна сила, що сатана шаленіє, а частина його люті, на жаль, припадає нам.
Це усвідомлення сильно все полегшує. Дозволяє швидше вгамуватися. Вловити відстань і баланс. Мені дуже допоміг один священик, даючи зрозуміти, що не тільки я борюся з недільним армагеддоном. Якщо у вас теж так, — не знеохочуйтеся! Так буває. І ці недільні конфлікти стаються не тільки у вас.
Опануйте емоції. Тихо прогулюючись, ідіть до церкви. Усміхніться чоловікові/дружині та дітям. Зрештою, насправді нічого не сталося. Навіть якщо ваш син марширує в двох різних туфлях. От, життя.
Ви — родина, і в вас потужна сила, а завдяки спільній Святій Месі ви відчуєте величезну благодать. Жоден з вас окремо не має такої сили, яку ви маєте разом як сім’я. Це моє внутрішнє і дуже сильне переконання. І тримайтеся цього! Усвідомлення єдності й сили в сім’ї, яка йде на Святу Месу, дозволяє подолати всі перешкоди!
Отже, чим озброїтися, коли йдеш із дитиною до церкви? Терпеливістю, дорогі мої, терпеливістю.. і великою терпимістю до власних емоцій.
фінансово.
Щиро дякуємо!
