Нєхай бендзє, як бендзяло, пшебендзєваць нє бендзєми

Наступна порція «пшикольних висловів», зібраних о. Альбертом у спілкуванні з католиками на українських землях:

— Ви нєраз так по-блатнему мувіцє, же хоць стуй, хоць падай.

— Вкльо́нчцє сьвєт, бо мо́же ксьондз нє ві́дзі.

— Вши́скє лю́дзє подурнє́лі, ти́лько я є́дна є́шче тши́мамсєнь пши сво́їх прибамба́сах.

— Вши́стко бе́ндзє як бендзя́ло.

— Давайцє разем бендзєми думаць аби вшистко било в поржондку.

— З бо́ку копера́ції з червоне́го кірпіча́ моя́ ха́та, а то я там, па́ні о́йче, жи́єн.

— Зоставі́лам вкльончо́ни у́цьонг в різє́тце, ти́лє волнє́ня би́ло.

— Ідзє́ми згру́жаць, бо то нам пшивє́зьлі.

— Купі́лам тро́шку цюлє́чкі, хоць тро́ху жи́рна, а́лє ніц, дзє́нькі і за то, хоць та сво́лоч продавшци́ца мнє обвєсі́ла.

— Мам до цє́бє ба́рдзо ва́жне дзє́ло.

— Млє́чко сьвєжу́ткє ти́лько цо видоя́не.

— Мо́ї плємєнн́ікі чита́йон ти́лько Бо́же ксьо́нжкі.

— Мо́я жо́нка ро́бі мєдсьо́строн в больні́це.

— Мо́я ма́ма юж нє ру́хасєсєнь, нє хва́та сіл і ба́цько муй ніц нє бала́ка, а я шмат мо́длісєнь і ду́мам а́би їх до вра́чув утпра́віць, мо́же цось допомо́же.

— Мо́я нєвя́стка єст та́ка скаже́нна.

— Моя кобіта гдєсь на огородзє бжух зервала і тераз вшистко у нєй там болі. Єй єще нє доходзі як тему малему пацану. То навєрняка у ніх вшисткіх така болячка.

— Муй вну́чек так сма́лі ту наркоту́ і ца́ли час пла́че, же нє́ма здоровє́чка, а отку́да о́но бе́ндзє.

— Муй зяць мнє ля́ка же гдзєсь мнє заре́мбі топо́рем, а́лє я є́го так бо́єсєнь як соба́ка па́лку.

— Муй плємєнні́чек маладє́ц, он сам юж тро́нси сво́ї сьці́ра.

— Муй члек юж два мєсєнци нє стає.

— Муй чло́вєк у мнє украї́нєц, а зяць муй бил поля́кєм.

— Муй чловєк вродзє рускій, алє ніц, як хцялосєнь єму, то пошедл зе мно до косьцюлка і зараз он зупелнє наш, ну польскі. А цо моя мама мнє робіла за тего мужика, як тилько цо познакомілісь з нім. Нас спасло то, же одразу у нас знайшлось дзєцко і мама свою пельку закрила