Історія нашої Церкви містить не тільки розвиток богослов’я, державні справи, рух народів і будівництво храмів… У ній ще є чимало просто цікавого.
Портал Aleteia підготував цілий словничок із маловідомих нині понять (а також з уточненнями до вже відомих), а з цього словничка методом «народного інтернет-відбору» склалася колекція найцікавіших термінів та ілюстрацій. Отож у радісний час Великоднього періоду, який уже настав і для вірних східного обряду, пропонуємо вам розважитися історичними християнськими — а також конкретно католицькими — цікавинками.
1.Символ риби
Символ риби (грецькою Ίχθύς, відоме нам Іхтіс) християни почали використовувати з ІІ століття н.е. Слово Ίχθύς це акронім — монограма, яка складається з перших літер осмисленого виразу, воно означає «Ісус Христос, Божий Син, Спаситель».
2.Тритеїзм — єресь
Тритеїзм, тобто «трибожжя», — це давня єресь, яка проголошує, що Три Божі Особи мають кожна свою окрему божественну природу. Фактично, що Трійця — це три бога. Саме таке розуміння християнства і Трійці мають щодо нас, наприклад, мусульмани, які звинувачують християнство в порушенні монотеїзму, поклоніння Єдиному Богу. Навіть побожні католики не раз розмежовують у своєму сприйнятті та розумінні Триєдиного Бога на окремі Особи. Тому варто замислитися над своєю вірою і пам’ятати, що тритеїзм — це єресь, і як такий був не раз засуджений, починаючи з VI століття тоді ще нерозділеної Церкви.
3.Флабелла
Флабеллум — це спеціальне віяло, що використовувалося в літургії, наприклад, у домініканському обряді. Первісне значення — відганяти мух від священика та вівтаря. (Подібне значення має покрівець (pałka), яким накривають месальний келих: щоб ніщо не потрапило у вино, яке за мить буде консекроване у Кров Господню.) Форма множини цього латинського слова — flabella, інколи ці віяла називають саме так, бо форма множини закріпилась як назва.
Також, що цілком зрозуміло в епоху до кондиціонерів і вентиляторів, флабеллуми використовувалися для повіювання біля високих достойників Церкви, наприклад, як це можна побачити на портреті папи Пія VIII. «Церковні віяла» зафіксовані в Апостольських конституціях IV століття, де вказувалося, зокрема: «Нехай двоє дияконів, обабіч вівтаря, тримають віяла, зроблені з тонкого листя або пір’я павича, або з тонкої тканини, і нехай вони мовчки відганяють дрібні летючі створіння, щоб ті не наблизилися до чаш».
Відлуння цього залишилося у східній традиції, під час дияконських свячень, коли диякон отримує рипіду (грецькою ριπίδιον — те саме, що латиною flabellum, тобто «віяло»), якою має символічно «обмахувати» дари на вівтарі у певний момент богослужіння.
Використання віял-флабеллумів у латинській традиції занепало ще в Середньовіччі, протримавшись довше в окремих обрядах, наприклад, у домініканському обряді Святої Меси.
Це «історичне відлуння» зберігається, наприклад, у церемоніальній процесії з мощами св.Ліборія в Падерборні (Німеччина).
Також їх можна бачити на Мальті, де Євхаристійна процесія відбувається «під віялами», а не під звичним для наших країв накриттям-балдахіном.
4.Парюра — не ювелірний виріб
Так називається оздоблення альб: на подолі спереду і ззаду, на рукавах і біля шиї (на гумералі). У розумінні традиційної католицької побожності, вони були пов’язані з п’ятьма ранами Христа, і тому ще називалися plagae.
Фото: Fundacja św. Grzegorza Wielkiego
Слово «парюра» безпосередньо з французької — «прикраса», в сучасній мові означає виключно світський ювелірний комплект. Походить від латинського parurae і певною мірою існує в слов’янській мовній базі як «параменти», тобто теж «прикраси» — оздоблені церковні текстильні вироби.
Подекуди вишивані елементи парюр на альбах замінювалося мереживами. Наприклад, на польському сайті літургійного одягу є навіть вибір серед «альб з гіпюром».
5.«Волохата» Магдалина
Марію Магдалину іконографія іноді представляє як жінку голу, затулену тільки власним волоссям. Або ж — на подив нам усім — як жінку волохату, вкриту волоссям по всьому тілу в прямому розумінні.
Зображення Марії Магдалини в Нюрнберзькій хроніці (XV ст.)
Мотив такого зображення перетинається з легендою про покутницю Марію Єгипетську, в якої за час аскетичного перебування в пустелі одяг зовсім подерся й зітлів, а її тіло від пекучого сонця прикривало тільки волосся.