У 160-ту річницю відходу до вічності святого Пастиря з Арса, Святіший Отець написав листа до священників, звертаючись зі словами подяки, підтримки й підбадьорення.
«Звертаюся до кожного з вас, які за різних обставин, непомічені та жертовні, серед утоми й труднощів, у хворобі чи в спустошеності, виконуєте свою місію служіння Богові та Його людові, а серед чималих труднощів у дорозі пишете найпрекрасніші сторінки священницького життя». Так Франциск написав у Листі до священників, приуроченому до 160-ї річниці відходу святого Жана-Марі Віаннея, Небесного покровителя парафіяльних настоятелів. Лист оприлюднений 4 серпня 2019 року, в день його літургійного спомину (який формально усуває неділя як найвища урочистість Воскресіння), повідомляє Vatican News.
«До моїх братів пресвітерів» звертається Папа в листі, який є вираженням близькості й заохочення для тих всіх «братів священників, які, не здіймаючи галасу,» залишають усе, щоб «Божий люд був огорнутий опікою і супроводжуваний». Святіший Отець вирізняє чотири найважливіші в цьому служінні слова.
Біль
Папські роздуми розпочинаються з роздумів про болючу сторінку скандалів, пов’язаних зі зловживаннями: «Останнім часом ми могли чіткіше почути волання — часто мовчазне й примушене до мовчання — наших братів і сестер, які стали жертвами зловживання владою, сумлінням ми сексуальних зловживань із боку рукоположених служителів».
Однак, «не применшуючи завданої шкоди», пише Святіший Отець, було би «несправедливим не признавати багатьох священників, які постійно та цілісно жертвують усе, ким вони є і що мають, для блага інших». Тих, які «зробили своє життя ділом милосердя в часто негостинних регіонах і ситуаціях, віддалених і покинутих, навіть ризикуючи своїм життям».
Папа дякує їм за «мужній і постійний приклад» і пише, що «період церковного очищення, який переживаємо, зробить нас радіснішими й простішими, і в не надто далекому майбутньому він буде дуже плідним». Тож Франциск запрошує не знеохочуватися, бо «Господь очищає свою наречену та навертає нас усіх до себе. Він дає нам випробування, щоб ми зрозуміли, що без Нього є лише пилом».
Вдячність
Другим ключовим словом Папського листа є «вдячність». Святіший Отець нагадує, що більше, ніж нашим рішенням, покликання є відповіддю на «безкорисливий Господній поклик». Він заохочує «повертатися до цих світлих хвилин», коли відчули цей поклик посвятити Йому все своє життя, до того «так», що «зросло в лоні християнської громади».
у періоди труднощів, слабкості, коли «найгіршою з-поміж всіх спокус є залишатися на місці, пережовуючи почуття спустошеності», Папа називає ключовим «не загубити повну вдячності пам’ять про перехід через наше життя Господа», який «запросив нас посвятитися Йому та Його людові». Вдячність «завжди є могутньою зброєю». Лише якщо ми є спроможними «споглядати й конкретно дякувати за всі жести любові, великодушності, солідарності й довіри, як також прощення, терпеливості, витримки й співчуття, яких ми зазнали», то дозволимо Святому Духові обдарувати нас «тим свіжим подихом, який може оновити, а не “полатати” наше життя та місію».
Святіший Отець дякує співбратам священникам за вірність «узятим на себе зобов’язанням». За його словами, «насправді значущим» є те, що серед «мілкого» суспільства й культури існують люди, «що відкривають радість, яка випливає із дарування свого життя».
Папа дякує священикам за щоденне служіння Євхаристії та за уділення Святого Таїнства Покаяння, в якому пастирі беруть на себе тягарі людей та супроводжують їх на шляху навернення. Дякує за звіщення Євангелія, за кожний раз, коли священники «підводили тих, хто впав, лікуючи їхні рани». «Немає нічого нагальнішого за ці речі: близькість, наближення, бути близькими до стражденного ближнього», — пише Глава Католицької Церкви, підкреслюючи: серце пастиря «навчилося почуватися одним зі своїм народом, воно не забуває про те, що вийшло з цього народу».
Мужність
Третє слово — «мужність». Святіший Отець звертається до священників зі словами заохочення. «Місія, до якої ми покликані, не означає бути захищеними від страждання, болю, нерозуміння, а навпаки, вимагає долати і приймати їх, щоб дозволити Господеві перемінювати їх та дедалі більше уподібнювати нас до себе». А перевіркою стану серця пастиря є його підхід до болю. Папа пояснює, що іноді можна поводитися так, як левіт або священник із притчі про Милосердного самарянина, які не зважали на пограбованого чоловіка, що лежав при дорозі. Також наш підхід може бути «теоретизованим», вдаватись до загальників чи бути вибірковим, породжуючи винятки за бажанням.
Наступник святого Петра перестерігає також від того, що католицький письменник Жорж Бернанос назвав «найціннішим для диявола еліксиром»: «солодкавого смутку», який Отці Сходу називали «акедією»-нудьгою. Ідеться про тугу, яка «паралізує мужність бути витривалими в праці, у молитві», вчиняючи «безплідними всі спроби перемінення й навернення, пропагуючи образи та ворожість».
Папа заохочує просити у Святого Духа, «щоби прийшов і розбудив нас», щоб кинути виклик призвичаєнню та дозволити розворушити себе тим, що діється навколо нас, і голосом живого слова Воскреслого. «Протягом нашого життя ми мали змогу споглядати, як з Ісусом Христом завжди відроджується радість», — додає він, уточнюючи, що йдеться про радість, яка народжується «із довіри, знаючи про те, що Ісусові слова, звернені до Петра, не перестають діяти».
І саме на молитві, як пояснює Святіший Отець, ми «відчуваємо нашу благословенну нестійкість, яка нагадує нам про те, що ми тільки учні, які потребують Господньої допомоги, визволяє нас від прометейської схильності тих, які остаточно уповають лише на власні сили». Молитва пастиря «черпає сили та втілюється в серці Божого люду. Носить сліди ран і радощів його народу». З цього випливає заохочення визнавати свою слабкість — але для того, щоб дозволити, «аби Ісус перемінив її та постійно спрямовував нас до своєї місії».
Для збереження мужності серця, за словами Папи, слід подбати про те, щоб не занедбати два «основоположні зв’язки». Перший — з Ісусом. Це означає не легковажити духовним проводом, знайти брата, з яким можна «поговорити, зіставитися, дискутувати та чинити розпізнавання свого шляху». Другий зв’язок — це зв’язок із людом. «Не ізолюйтеся від своїх людей, від священників і спільнот. Тим більше не замикайтеся в закритих й елітарних групах», — пише Глава Католицької Церкви до священників, наголошуючи, що «сміливим служителем є той, який постійно виходить назовні». Тому слід бути близькими до тих, які страждають, і бути будівничими стосунків.
Прослава
Заключним словом, над яким Святіший Отець роздумує в листі, є «прослава». Він наголошує, що неможливо говорити про вдячність і підбадьорення, не споглядаючи Марію, яка «навчає нас прослави, здатної відкрити погляд на майбутнє чи відновити надію в теперішності». Бо скерувати свій погляд на Марію означає знову повірити в «революційну силу ніжності й любові».
Тому, заохочує Папа, «коли ми іноді відчуваємо спокусу відокремитися та закриватися у собі самих та у власних проектах, захищаючись від постійно запорошених доріг історії, або якщо нарікання, протести, критика чи іронія заволодівають нашим діянням, відбираючи бажання боротися, чекати й любити, — дивімося на Марію, щоб Вона очистила наші очі від кожної “скалки”, яка може заважати нам бути уважними й пробудженими, щоби споглядати і вшановувати Христа, ский мешкає серед свого люду».
«Браття, ще раз і постійно складаю подяку за вас… Дозвольмо, щоби вдячність викликала прославу й укотре заохотила нас до місії помазувати братів у надії. Бути мужами, які своїм життям свідчать співчуття та милосердя, які лише Ісус може нам дати», — підсумовує Папа Франциск.
фінансово.
Щиро дякуємо!
