Теологічний коментар префекта Конгрегації Віровчення
Ключем до третьої частини є потрійний заклик: «Покута! Покута! Покута!» На думку спадає початок Євангелія: «Покайтеся і вірте в Євангеліє!» (Мк 1,15). Зрозуміти знаки часу означає прийняти невідкладність покути – навернення – віри. Це правильна відповідь для історичного моменту, що несе серйозні загрози, які будуть показані в наступних образах.
Ангел з палаючим мечем, що стоїть ліворуч Божої Матері, нагадує образи з Книги Одкровення. Він представляє загрозу суду, яка нависла над світом. Думка, що світ може згоріти в морі вогню, вже більше не здається чистою фантазією: сама людина з її винаходами викувала такий палаючий меч. Це об’явлення вказує на силу, яка протистоїть силі знищення – сяюча блиском фігура Божої Матері та заклик до покути. Отак-от наголошено на значенні людської свободи: майбутнє аж ніяк не передчасно вирішене, а образ, побачений дітьми – це не фільм про майбутнє, де нічого не можна змінити. Насправді, це видіння відбувається тільки для того, щоб нагадати про свободу і надати їй позитивний напрямок.
Наступні речення тексту знову чітко показують символічний характер об’явлення: Бог є світло, яке переважає нашу здатність бачити. Люди являються, як у дзеркалі. Майбутнє з’являється тільки «як у дзеркалі, неясно» (1 Кор 13,12). А тепер обміркуймо поодинокі образи з тексту таємниці. Місце дії описано трьома символами: стрімка гора, велике місто в руїнах, і хрест, збитий з грубо обтесаних балок. Гора й місто символізують арену людської історії, історії, як важкого сходження на вершину, історії як арени людської творчості та суспільної гармонії, але водночас місця знищення, де людина руйнує плоди своєї праці. Місто може бути місцем єдності та поступу, але також місцем екстремальної небезпеки й загрози. На горі стоїть хрест – мета й провідник історії.
Потім з’являються людські постаті: Єпископ, одягнений в біле («в нас було таке відчуття, що це був Святіший Отець»), інші єпископи, священики, ченці й черниці, чоловіки та жінки різних класів і соціальних станів. Здається, Папа передував іншим, тремтячи та страждаючи через страхіття довкола нього. Не тільки будинки міста лежали в руїнах, але його дорога вела через мертві людські тіла. Дорога Церкви тут описана як Хресна Дорога, як подорож крізь часи насильства, руйнації та переслідувань. У цьому образі можна побачити історію цілого минулого століття. Як різні місця на землі синтетично вказані у образах гори й міста, так і різні історичні моменти показано скорочено: в об’явленні можна впізнати останнє століття як століття мучеників, століття страждань і переслідувань Церкви, століття двох світових та багатьох локальних воєн, які точилися в його другій половині й принесли людству безпрецедентні форми жорстокості.
У Хресній Дорозі минулого століття фігура Папи відіграє особливу роль. У його важкому сходженні на гору ми можемо впізнати різних пап, які, починаючи з Пія Х і до нинішнього Папи, розділили страждання свого століття і старалися йти вперед дорогою, що веде до Хреста. У цьому об’явленні Папу також вбивають разом з іншими мучениками. Чи ж Святіший Отець, коли після замаху на нього 13 травня 1981 р. наказав принести йому текст третьої частини таємниці, не міг не розпізнати в ньому власного призначення? Він був дуже близький до смерті, а потім сам так пояснив свій порятунок: «… це була материнська рука, що вела кулю, а Папа в агонії затримався на порозі смерті». Факт, що «материнська рука» відхилила фатальну кулю, ще раз доводить, що немає невідворотної долі, що молитва і віра – це сили, які можуть вплинути на історію і що, врешті-решт, молитва набагато сильніша від куль, а віра – від військових дивізій.
Заключна частина таємниці – це об’явлення, де історія, повна крові та сліз, є ніби піддана цілющій силі Бога. Під хрестом ангели збирають кров мучеників і «окропляють» нею душі, які наближаються до Бога. Тут кров Христа і кров мучеників є одним: кров мучеників стікає з перекладин хреста. Їхнє мучеництво є узами солідарності зі Страстями Христа і становить з ними одне. Мученики довершують те, чого все ще бракує Його скорботам заради добра Його Тіла. Їхнє життя стає Євхаристією, вписаною в таємницю пшеничного зерна, яке, вмираючи, приносить щедрий плід. Як із Його пробитого боку народилася Церква, так і смерть свідків дає плоди для майбутнього Церкви. Хоча видіння третьої частини таємниці спочатку таке приголомшливе, та воно закінчується образом надії: страждання не надаремні, і це стражденна Церква, Церква мучеників, стає дороговказом для людини у її пошуках Бога.
Ми прийшли до заключного питання: яке значення Фатімської таємниці загалом? Перш за все, ми маємо ствердити слідом за кардиналом Содано: «Події, на які вказує Фатімська таємниця, зараз, здається, вже належать до минулого». Якщо тут були представлені конкретні події, то вони вже належать до минулого. Ті, хто сподівався сенсаційних апокаліптичних пророцтв про кінець світу чи про майбутнє, вправі почуватися розчарованими. Фатіма не задовольняє такої цікавості, зрештою як і вся християнська віра не хоче й не може бути принадою для нашої цікавості. Те, що залишається, ми могли побачити вже на початку наших роздумів над текстом таємниці: це заохочення до молитви як дороги «спасіння душ», а водночас заклик до покути та покаяння.
Кардинал Йозеф Рацінгер, префект Конгрегації Віровчення
13 травня 2000 р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
