Роздуми над Божим Словом на четвер ІІ тижня Адвенту
Того часу Ісус сказав народу: «Воістину кажу вам: не постав між народженими від жінок більший за Йоана Хрестителя, але найменший у Царстві Небесному більший від нього. Від днів Йоана Хрестителя і дотепер Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто застосовує силу, здобувають його. Адже всі Пророки й Закон пророкували до Йоана; і коли хочете прийняти, він — Ілля, який має прийти. Хто має вуха, нехай слухає».
Мт 11, 11-15
Сьогоднішнє Євангеліє для мене досить важке — не для власного розуміння, а для того, щоб поділитися цим розумінням з іншими, оскільки екзегети не мають згоди щодо слів: «Від днів Йоана Хрестителя і дотепер Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто застосовує силу, здобувають його».
Частина екзегетів тлумачать ці слова в дусі багатовікової традиції: щоби здобути Царство Небесне, треба робити над собою значне зусилля, фактично — боротися зі своєю слабкою природою.
Інша група екзегетів цей фрагмент пояснює так: «Від часів Йоана Хрестителя і донині Царству Небесному чиниться насильство; і ті, що чинять насильство, здобувають його для себе». Це пояснення має такий зміст: люди, що чинять насильство, становлять перешкоду для надходження Небесного Царства. «Ті, що чинять насильство, відсувають його, перешкоджаючи людям увійти до Царства» (А. Грюн, «Любити себе»). Згідно з цією інтерпретацією, насильство є перешкодою для наближення Царства Божого.
Справді, пророцтво Ісаї говорить про Месію, що Він «не буде кричати, ані вигукувати, і голосу свого на вулиці не дасть почути. Надломленої очеретини не доламає; льону, що куриться, він не погасить; оповістить ретельно правду. Він не ослабне, не подасться, аж покіль не встановить на землі правди» (Іс 42, 1-4).
Любов уникає насильства, а пожадання примушує і чинить утиск. Любов дає свободу вибору. Це добре можна побачити на прикладі педагогіки Ісуса Христа щодо апостолів. Ніколи Господь Ісус не застосовував до них імперативу: «ви повинні, ви мусите». Часом Він їм докоряв, часом зі сумом констатував: «Чому міркуєте між собою, маловіри, що не маєте хліба?» (Мт 16, 8); називав їх нерозумними: «О нерозумні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки!» (Лк 24, 25). Запитував, чи й вони не хочуть Його покинути: «Може, і ви хочете відійти?» (Йн 6, 67). Але Господь ніколи їх не змушував. Він дорікав своїм апостолам і учням, як любляча мати дорікає своїм дітям: не відкидаючи їх від себе, а надалі терпеливо триваючи біля них в любові. Вони й далі помилялися, навіть грішили (пор. Лк 9, 54-55; Лк 9, 46; Мт 26, 31; Лк 22, 60), залишалися слабкими людьми. Чудесна переміна в їхній поведінці відбувається після Зіслання Святого Духа: завдяки Йому вони сміливо починають проповідувати Євангеліє і роблять це з такою силою і запалом, наче ніколи не були боязкими та замкненими в собі. Яскрава переміна відбувається в апостолі Павлі, який з гонителя і вбивці християн стає Апостолом народів, що зносить утиски, переслідування і побиття заради проголошення Благої Вісті.
Що ж спричинило переміну цих слабких людей на справжніх Апостолів Євангелія: чи тверде й суворе слово Ісуса, сила і міць Його дій, чи щось інше? — Так, це була любов, яку вони в повноті отримали, наповнившись Святим Духом. Сам апостол Павло є автором слів: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим 12,21)… Любов Ісуса Христа, дана їм у Святому Дусі, зробила з них таких сміливих і одночасно сповнених любові людей.
Коли людина чинить насильство над іншою людиною, то зводить її особу до предмета, яким можна маніпулювати згідно зі своїм бажанням. Для того й існують предмети, щоб ми ними користувалися; але людина це не предмет. Саме цю профанацію особи, коли з неї робиться предмет, яким можна маніпулювати, і здійснює насильство. Любов дозволяє іншій особі бути собою. Навіть помилятися й грішити, — але залишатися собою.
Зрозуміло, що любов — це не поблажливість. Любов звертається до гідності особи, а гідність пов’язана з відповідальністю. Відмінність між насильством, що використовує особу, і любов’ю полягає в страхові. Як каже св. Йоан Апостол: «досконала любов проганяє страх, оскільки страх несе страждання; хто ж боїться, той недосконалий у любові» (1Йн 4, 18). Свята Катерина з Генуї казала, що душі на суді Божому дивляться на себе, на свої гріхи, крізь призму Божої любові, і, зауважуючи в собі недосконалості чи гріхи, які можуть бути очищені у вогні чистилища, самі радо прагнуть цього очищення — заради того, щоб бути вповні достойними цієї безмежної любові.
Любов наближає нам Царство Небесне. Отже, дух Адвенту — це дух особливої любові Господа, який терпеливо чекає нашої переміни у синів світла.
фінансово.
Щиро дякуємо!
