Щоб залишатися в доброму стані, Церкві достатньо одного вівтаря. У подружжі справа ускладнюється: тут їх потрібно аж три.
Кожне новоріччя — це фестиваль недотриманих постанов. Часто запал із перших днів січня в лютому вже стає тільки слабким вихлопом.
Я не збираюся наводити штучні рецепти стійкості в рішеннях. На мою думку, якщо нас справді захоплює бачення мети і процес її досягнення, і якщо ця постанова випливає зі справжньої життєвої потреби, а не моди, — то який завгодно рецепт буде добрим.
Натхненням узятися до того, про що я зараз розкажу і до чого хотів би заохотити також і вас, для мене були слова Маріуша Марцінковського — засновника моєї спільноти і тренера розвитку. Отож, він каже, що не знає подружжя, яке практикує три вівтарі і яке би боролось зі слабкістю своїх стосунків. Ну що ж… Я не знав ніякого подружжя, яке би це практикувало; тому мені нічого не залишалось, як тільки переконатися самому.
Вівтар Євхаристії та Божого слова
Найважливіший і єдиний, що виходить поза стіни помешкання. З вами бувало таке, що ви не йдете як подружжя разом на Месу, бо комусь одному треба залишитися з дітьми, і він бере участь у Євхаристії тільки коли інший уже повернувся?
Це виглядає практичним, але ж чи це для вас добре? Насправді є відмінність між таким переживанням неділі й тим, щоб піти на подію, яка є вершиною християнства, разом. Якщо є труднощі, то їх потрібно сприйняти як виклик і поборотися за цей спільний час.
Якщо ми — єдність, початок якої виводиться від вівтаря, то ми не можемо ставати перед цим вівтарем поодинці. Інша справа, що тоді ми ще й маємо більше часу одне для одного в цей день.
Цей Євхаристійний вівтар варто ще трошки «продовжити», поширити його на домашній простір. У нас це відбувається в недільні вечори, коли ми разом читаємо Боже слово з Євангелія, почутого раніше на Святій Месі. Ми робимо це разом, ділимося тим, що нас у ньому найбільше зворушує, і в світлі цього слова розмовляємо про наше життя.
Космос? Неправда. Достатньо буде 15 хвилин щотижня! Таке ділення Божим словом відкриває на розмову про різні щоденні справи, конфлікти, суперечки, рани, які ми без потреби приховуємо в собі. Воно створює умови, щоб говорити про це спокійно і не відкладаючи, або ж приймати нелегку правду про нас самих.
Вівтар стола
Повна поразка — це стіл, який служить нас у домі тільки як підставка для ноутбука чи для спирання на нього ліктями, поки дивишся телевізор, коли їжу ми споживаємо осібно, по своїх кімнатах або в кухні, не полишаючи того, чим якраз зайняті. Треба змінити цю звичку.
Господь Ісус найважливіші справи вирішував саме при столі. При ньому будував стосунки. Чи ви коли-небудь звертали увагу на факт, що в Євангелії є багато моментів, коли Ісус іде в гості, а інколи просто-таки напрошується до когось? Пригадаймо весілля в Кані чи Останню вечерю, і наслідуймо цю прекрасну практику.
Саме за спільним столом ми не раз маємо єдину нагоду за цілий день, щоб уся сім’я могла зустрітися й порозмовляти. Занедбувати цей вівтар — просто нерозсудливо. Варто привчати дітей, що стіл — це особливе місце в домі. Й варто, щоби цей стіл стояв у центральному місці, стаючи вівтарем зустрічі, а не такою самою поверхнею, як підлога, тумбочка чи кухонний стіл.
Коли ми якось їли з жінкою досить пізній обід, а наша донечка вже, повечерявши, була у ліжку, — ми сиділи тільки удвох. Це викликало плач і нарікання! Ми подумали, що це прекрасно — коли дитина змалечку привчена до сімейних трапез, бо вона отримує для дорослого життя готовий простір, щоб у своїй сім’ї вирішувати важливі справи.
Вівтар подружнього ложа
Про тілесну близькість у подружжі вже написано чимало. Але чи місце, призначене для неї, ви коли-небудь сприймали як вівтар? Коли ми так сприймаємо стіл, то ліжко — тим більше, бо там діються речі набагато більше сакральні.
Ми беремо участь у Божому чуді творення, а наша подружня близькість осягає свою вершину. Тому — творімо з цього місця сакрум! Нехай воно, мірою змоги, буде тільки нашим. Нехай на ньому не ночують наші гості. Не привчаймо спати в ньому наших дітей. А якщо вже привчили, то відучаймо.
Можливо, твоя дружина вже давно звикла, що ви не засинаєте разом, бо у тебе завжди увечері ще маса різного незробленого, або ж час для особистого відпочинку. Що ж — ми повинні вміти відмовлятися від себе. Жінки мріють засинати разом. До свої невиконаних справ можеш встати відповідно рано, але спати лягай разом із дружиною. Як вона, так і Господь Бог це високо цінують — гарантую!
(Може, я неслушно обмежую цю справу тільки чоловіками, але я ніколи не чув, щоб чоловіки нарікали на брак спільного засинання.)
***
Так, житлові умови в людей різні. Тут ідеться не про залізний закон, а про певні межі, які ми самі собі повинні визначити, щоби ці три вівтарі могли функціонувати в нашій дійсності.
У моєму подружжі — перш ніж їх запровадити, ми й гадки не мали, що вони можуть так дієво наводити лад у спільному житті і впливати на якість стосунків. Турбота про їх добре функціонування виявилася досить-таки легкою порівняно з нашими побоюваннями, а наслідки у щоденному житті — безцінні.
Отож перш ніж із нагоди Нового року ти собі вирішиш, що будеш займатися бігом, чи ходити в тренажерку, чи щодня читати книжки, — спробуй взятися за те, що насправді важливе, а решта прийде сама. Це перевірений спосіб.
Переклад CREDO за: Ярослав Кумор, Aleteia