Роздуми над Божим Словом на понеділок XV Звичайного тижня, рік ІІ
«Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю. Не мир прийшов Я принести на землю, а меч. Я прийшов порізнити чоловіка з його батьком, дочку з її матір’ю і невістку з її свекрухою. І ворогами чоловіка будуть його домашні. Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж Мене, той недостойний Мене. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде. Хто вас приймає, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той приймає Того, хто Мене послав. Хто приймає пророка, тому що він пророк, той одержить пророчу нагороду, і хто приймає праведного, тому що він праведний, той одержить праведничу нагороду. Хто напоїть, як учня, одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди». Коли Ісус скінчив настановляти дванадцятьох своїх учнів, пішов звідти навчати й проповідувати по містах їхніх.
Мт 10, 34 – 11, 1
Переважна більшість романтичних історій будується на сюжеті про героя, який заради своєї коханої іде на серйозні самопожертви: здійснює небезпечну подорож, важить своєю репутацією, втрачає багатство і навіть ризикує життям. Однак героя ми бачимо радісним, сміливим, він ні про що не жалкує, адже все, що він чинить, — це заради того, щоб завоювати серце коханої.
Найвеличніша історія любові всіх епох — історія про Бога, що склав нечувану жертву, яку важко навіть уявити. Він став Людиною, і до того ж не героєм-переможцем, а беззахисним Немовлям. Він смиренно прийняв зловтіху, бичування, знущання і, зрештою, прийняв смерть на хресті — і все це через Любов до кожного з нас.
Як ми можемо відповісти на таку велику Любов? Чи можемо стати такими ж, як наш Спаситель, люблячими і жертовними? Чи можемо прийняти і нести свій хрест так само смиренно й вірно, як Ісус Христос? На жаль, у цьому гріховному світі — а ми є частиною його — хрест неминучий. Ми можемо нести його з нехіттю або й взагалі покинути на півдорозі. А можемо з любові до Бога прийняти його з довірою, намагаючись виявляти Божу любов і милосердя до всіх, хто якось причетний до нашого хреста. Тому якщо доводиться турбуватись про хворого родича, то маємо це робити з любов’ю і благоговінням, як начебто піклуємось про самого Христа. Якщо змушені працювати з начальником, який має тяжкий і непередбачуваний характер, то можемо молитися за нього і виявляти у спілкуванні з ним мудрість і терпеливість.
Покійний генерал єзуїтів отець П’єтро Аррупе писав: «Те, у що ти залюблений, те, що володіє твоєю уявою, — визначає все». Можна сказати, взаємна любов до Бога (або її відсутність) визначають усе, що відбувається в нашому житті, зокрема й те, як ми приймаємо свій хрест і несемо його з дня у день. Найвеличніша історія Любові у цьому світі — це й наша історія, адже Бог першим полюбив нас і віддав за нас своє життя. Будемо ж нести свій хрест із любов’ю та радістю, наближаючись до того дня, коли зустрінемось із Господом віч–на–віч!
«Господи Ісусе Христе, допоможи мені сьогодні взяти свій хрест і йти за Тобою із серцем, сповненим любові до Тебе і ближніх».
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
Щодня о 9.00 год. з каплиці Отців Маріянів у Харкові транслюється Служба Божа. Трансляцію дивіться на YouTube-каналі журналу «Слово між нами»
фінансово.
Щиро дякуємо!
