Бувають моменти, коли нам здається, що ми «недостатньо духовні», «недостатньо робимо» або просто «не відповідаємо вимогам».
У світі, де люди постійно оцінюють себе відповідно до очікувань оточення, ми порівнюємо себе з іншими — ба навіть з уявними версіями того, ким ми «маємо бути». В такому світі легко почуватися самозванцем. Можна подумати: я недостатньо хороший; інші мають завищену думку про мене.
Це непереборне почуття має назву: синдром самозванця. І воно зустрічається частіше, ніж здається.
Ба й святі від цього не застраховані! Так, деякі з найсвятіших людей в історії сумнівалися в собі. Але вони не дозволили, щоб це їх визначало. Ці святі показують нам: у вірі йдеться не про те, щоб життя було впорядковане «від А до Я», — а про те, щоби старатися. Не полишати старань.
1.Петро: святий, який зазнав вражаючої поразки
Петро був першим, хто підніс голос у відповідь на запитання Ісуса; першим, хто сказав про свою любов до Ісуса; і першим, хто зрікся Ісуса, коли його охопив страх. Після декларування своєї відданості Петро зламався під тиском і заявив, що навіть не знає Ісуса. Більшого приниження годі й уявити…
І все ж, після воскресіння Ісус не докоряє Петру. Він просто тричі запитує: «Чи любиш ти Мене?» — по одному разу за кожне зречення. Відкуплення Петра випливало не з його прагнення довести свою цінність. Воно випливало з його любові — навіть після того, як Петро відступився. Цей апостол стояв на чолі ранньої Церкви не тому, що був досконалим, а тому, що був вірним.
2.Жанна д’Арк: юнка, яка знала, що таке страх
Жанну д’Арк пам’ятають за її вражаючу мужність. Вона вела війська в бій, як їй було лише 17 років! Але за цими обладунками крився підліток, який надто добре знав страх. Коли голоси св.Михаїла, св.Катерини та св.Маргарити стали кликати її захищати Францію — Жанна не кинулася діяти наосліп. Вона постила, молилася й сумнівалася, усвідомлюючи серйозність того, що її просили зробити.
Під час суду, коли Жанну запитували про її духовний досвід, вона не вдавала, ніби певна себе. Якось вона сказала: «Якщо я не перебуваю в стані благодаті, нехай Бог це змінить». Вона була непохитною не тому, що почувалася сильною, а тому, що довіряла Богові більше, ніж власним почуттям. Навіть у кайданах вона наголошувала: «Те, що я сказала, я сказала за Божим велінням».
Жанна діяла не тому, що почувалася впевнено, — вона діяла тому, що вірила. Її історія нагадує, що мужність не завжди проявляється в гучних, драматичних діях.
3.Преподобний Метт Талбот: прихований святий абстиненції
Метт Талбот виріс у бідному Дубліні ХІХ століття і вже в підліткові роки зловживав алкоголем. Понад десятиліття він пив, щоби втекти від реальності, відштовхуючи друзів і безцільно дрейфуючи життям. У 28 років, розорений і зневірений, він дав обітницю кинути пити — обітницю, якої дотримувався до кінця свого життя.
Метт не став проповідником чи громадським діячем. Він працював на лісопилці й жив у маленькій кімнаті, проводячи свої дні в молитві, покаянні та служінні. Його віра була тихою, смиренною і прихованою. Проте він став джерелом натхнення для людей, які одужують від залежностей, в усьому світі.
Він ніколи не називав себе святим. Але його життя показує, що святість може постати навіть у найнесподіваніших місцях.
Почуття власної неповноцінності не позбавляє вас можливості бути святим. Перелічені святі показують, що Бог діє через нашу слабкість, а не всупереч їй. Не обов’язково почуватися готовим. Треба просто цього хотіти.
Переклад CREDO за: Даніель Еспарса, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
