Роздуми над Божим Словом на четвер XXVII звичайного тижня, рік ІІ
(Ісус) до (учнів) промовив: «Якби хтось із вас мав приятеля, і той прийшов до нього опівночі та й сказав до нього: друже, позич мені три хліби, бо приятель мій прибув до мене з дороги, і я не маю що йому дати, а той зсередини відповів би йому: не докучай мені, двері вже замкнені, і діти мої зо мною в ліжку; не можу встати й дати тобі, — кажу вам, що коли й не встане та не дасть тому, що він його приятель, все ж таки з–за його настирливості підведеться і дасть, скільки той потребує. Отож кажу вам: просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять. Кожний бо, хто просить, одержує; той, хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють. Котрий із вас, батьків, коли син проситиме в нього хліба, дасть йому камінь? Або коли попросить риби, замість риби дасть йому гадюку? Або коли яйце попросить, дасть йому скорпіона? Отак коли ви, злими бувши, умієте давати дітям вашим дари добрі, оскільки більш Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять!»
Лк 11, 5–13
Ми звикли говорити про будь-яку проблему чи справу як про битву, яку нам необхідно виграти, а тому використовуємо слова: підкорити, перемогти, подолати. Ми пишаємося своєю наполегливістю «воїнів»: «Я вирішу цю проблему, я не здамся!»
Але справи не завжди вирішуються на нашу користь. А зазнавши поразки, ми відчуваємо провину за те, що недостатньо працювали, вибрали неправильну стратегію або не вчинили інакше. Ми почуваємося не тільки переможеними, а й відповідальними за свою поразку — навіть іноді за те, що не мали можливості контролювати перебіг подій.
А якщо замість думок про перемогу за будь-яку ціну обрати… капітуляцію? Не в сенсі визнання своєї неспроможності вирішити проблему, а в сенсі капітуляції перед Богом. У сьогоднішньому фрагменті з Євангелія Ісус також закликає нас віддавати свою безпорадність Господу: просити, шукати і стукати у двері Отця з твердою вірою в те, що Бог почує і відповість нам. Ісус просить, щоб замість того, щоби самостійно вступати в боротьбу, ми просили про допомогу та прислухалися до Його волі у справах, які намагаємося вирішити. Він переконує, що треба віддати Йому свої хвилювання і турботи — разом із думками про самодостатність, які можуть утримувати нас від довіри Йому та від виконання Його волі.
Можливо, така поведінка видається пасивною, але це не так. Насправді це усвідомлення своїх реальних можливостей і розуміння необхідності віддати свої страхи і непевність Господу. Це означає просити Його про допомогу у виборі та в готовності дослухатися до Його порад. Це означає — не марнувати свої сили, а витрачати їх на корисну справу. Це означає, що Господь із нами повсякчас, і навіть тоді, коли ми спимо.
Довіритися Богу не завжди легко, особливо коли відчуваєш, що маєш вибір, і тобі здається, ніби добре контролюєш ситуацію. Та озирнися на своє життя, оціни ситуацію тверезо: чи не достатньо ти накерувався? Ще є куди покращувати справи? Чи, може, прийшов час для капітуляції? Бог — твій Отець. Він любить і завжди бажає тобі справжнього добра. Він ніколи не відмовиться від тебе. Тож зі щирістю дитини довірся Його мудрому керівництву.
«Господи, допоможи мені поступитися своєю незалежністю і наполегливо вчитися довіряти Тобі».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
