Роздуми над Божим Словом на вівторок І тижня Адвенту
І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння. Дух Господній спочине на ньому, дух мудрості й розуму, дух ради і кріпості, дух знання й страху Господнього. Він дихатиме страхом Господнім; він судитиме не як око бачить, і не як вухо чує присуд видаватиме. Він буде по справедливості судити вбогих, по правді оголошувати присуд для бідних у країні. Гнобителя вдарить палицею — своїм словом, безбожного погубить духом своїх уст. Справедливість буде поясом у нього на крижах, а правда підпереже його боки. Вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме; телятко й левеня будуть пастися разом, і поганяти їх буде мала дитина. Корова й ведмедиця будуть пастися вкупі, маленькі їхні лежатимуть разочком, а лев, як віл, солому буде їсти. Немовля гратиметься коло нори гадюки, а малятко встромить руку в зміїну нору. На всій моїй святій горі зла не чинитимуть, ні шкоди, бо земля так буде повна знання Господа, як води покривають море. І станеться того часу: корінь Єссея буде знаменом народам; погани шукатимуть його, і житло його буде славне.
Іс 11, 1–10
Рясний дощ може створити диво в будь-якій пустелі. Насіння здатне лежати в сухій землі, чекаючи на поживну вологу, місяцями, роками, навіть століттями. Але за сприятливих умов воно дуже швидко проростає, і земля в пустелі розцвітає барвами та наповнюється життям.
Зрештою, Ізраїль, який чекав на Месію, був схожий на таку пустелю. Десятиліттями народ переживав вигнання та утиски, отримуючи лише рідкісні спалахи надії. Династія царя Давида, що правила в минулому, перебувала в занепаді; люди постійно спокушалися життям довколишніх язичників. Та Бог не покинув свій народ напризволяще, Він говорив із ним і обіцяв «випустити паросток із пня Єссея» (Іс 11,1), який установить царство праведності.
І це сталося: в роді Давида народився Божий Син! Він став яскравим прикладом сили і благодаті. Проте Ісусове служіння розбігалося з очікуваннями більшості в Ізраїлі. Христос прийшов спасти людей від гріха, а не від римського поневолення; свою велику перемогу Він здобув на хресті, а не очоливши визвольну армію. Але для тих, хто насправді повірив у Христа, пустеля ожила безліччю яскравих кольорів благодаті, милосердя й радості.
У 2020 році кожен із нас перетнув не одну пустелю. Вона виснажує, особливо коли маємо справу з пандемією, воєнним конфліктом, політичною кризою, фінансовими труднощами та побутовими проблемами повсякденного життя. Втомлені, безпорадні, ми можемо запитувати себе: чи Бог не відвернувся від нас? Але пригадаймо сьогодні, які пустелі нам вдалося подолати з Божою допомогою, як наша молитва та витривалість «стягували» з небес дощ благодаті.
Сьогодні Господь нагадує нам: хоч би де ми були, Він завжди з нами. Ісус ніколи не забуває про нас і супроводжує — чи то пустелею, чи то оазою. Він невтомно любить нас і залишається вірним.
Тож молімося й чуваймо, очікуючи пришестя Господа, як спрагла земля — життєдайної вологи. Нехай цей благодатний час Адвенту видобуде з наших сердець непохитну віру, що, як те зерно, залежалася глибоко у серці.
«Господи, прийди! Зішли свою благодать на мене, як Ти посилаєш зливу на пустелю. Нехай життя розквітне й принесе плоди, як зрошена дощами земля».
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і навіки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
