«Криза пандемії — це слушна нагода замислитись над значенням кризи, що може кожному допомогти».
Так сказав Папа Франциск, зустрічаючись у понеділок, 21 грудня 2020р., з очільниками відомств Римської курії для традиційного обміну різдвяними побажаннями. Це щорічна нагода підбити деякі підсумки року, який завершується, та визначити напрямні щодо майбутнього, пише Vatican News.
Людина покликана до життя, не до смерті
Привітальне слово на зустрічі виголосив кардинал Джованні Баттіста Ре, декан Колегії Кардиналів.
Святіший Отець розпочав свою промову зі ствердження: народження Ісуса в Назареті нагадує нам, що «люди, навіть якщо повинні вмерти, народилися не для того, щоби вмирати, але щоб розпочинати». Це посилання на Ханну Арендт, ученицю Гайдеґера. Він стверджував, що людина народилася для того, щоби бути вкинутою в смерть; натомість Ханна Арендт повернула цю думку в протилежному напрямку. «На руїнах тоталітаризмів минулого століття» вона визнала, що «чудом, яке вберігає світ» від його «природної» руїни, є «факт народжуваності». Євангеліє звіщає цю радісну новину простими словами: «Дитя нам народилося».
«Перед таїнством Втілення, поряд із Дитям, покладеним у ясла, як також і перед Пасхальним таїнством, поруч із Розіп’ятим, знаходимо правильне місце лише тоді, — зауважив Єпископ Рима, — коли стоїмо безборонні, смиренні, зосереджені на суттєвому».
Криза перестала бути умовним поняттям
Цьогорічне Різдво є «Різдвом пандемії», медичної, економічної, соціальної, «ба навіть церковної» кризи, що завдала удару всьому світові, сказав Франциск. Криза перестала бути «заяложеним поняттям» промов, ставши «загальною для всіх дійсністю». Це лихо є не лише «випробуванням, яке неможливо ігнорувати», але й «великою нагодою, щоб навернутися і повернути істинність».
Глава Церкви зауважив, що йдеться про явище, яке «охоплює всіх і все» та «наявне в кожному періоді історії». Ідеться про «обов’язковий етап особистої та суспільної історії», що проявляється як «надзвичайна подія, що завжди викликає почуття трепету, туги, втрати рівноваги та непевності в рішеннях, які потрібно прийняти». Зрештою, корінь слова «krino» нагадує про те, що йдеться про «просіювання», яке відділяє полову від зерна. «Також і Біблія наповнена особами, які “пройшли через віялку”, “персонажами у стані кризи”, які, однак, саме через неї сповняють історію спасіння», — підкреслив Папа.
Біблійні приклади
Через кризу пройшов Авраам, який покинув рідний край, пережив велике випробування, яке вимагало готовності пожертвувати єдинородним сином. «Криза Мойсея» проявилася в зневірі самим собою, в проханні, щоби Бог послав із місією когось іншого. Ілля, пророк, якого порівнювали з полум’ям, у хвилини великої кризи навіть прагнув смерті. Предтеча був охоплений сумнівами щодо Ісуса, бо Він не представлявся як суддя, якого той очікував. Папа також згадав про «богословську кризу» святого Павла, поверженого блискавичною зустріччю з Христом на дорозі до Дамаску. Святий Павло «був мужем, які дозволив кризі перемінити себе, а тому став творцем тієї кризи, що спонукала Церву вийти за межі ізраїлевої огорожі, щоби дійти до країв землі». Однак найпромовистішою є Ісусова криза.
Господь розпочав свою прилюдну діяльність після кризи випробування в пустелі та дійшов аж до кризи в Гетсиманії, позначеної самотністю, страхом, юдиною зрадою, втечею апостолів. Врешті — крайня криза хреста: солідарність із грішниками й почуття покинутості Отцем. Але Він не втрачає довіри, вручає Свого Духа в руки Отця, й це «повне та довірливе» віддання відкриває шлях до воскресіння.
Дивитися на кризу в світлі Євангелія
Ці роздуми, зазначив Папа, застерігають нас від «поспішного осуджування Церкви на підставі криз, викликаних учорашніми й сьогоднішніми скандалами». «Скільки то разів також і наші церковні дослідження схожі на розповіді без надії! Але прочитання дійсності, позбавлене надії, не можна назвати реалістичним. Надія дає нашому аналізові те, що короткозорі погляди неспроможні помітити», — сказав Папа. Пророку Іллі в його наріканнях, зазначив Франциск, Бог відповів, що дійсність не є такою, як той її бачить; що існує «залишок» праведних.
«Бог не перестає пророщувати зерна свого царства між нами. Тут, у Курії, є чимало таких, хто дає свідчення своєю покірною, непоказною, мовчазною, чесною, професійною та старанною працею без пліткування. Чимало таких між вами, за що дякую. Також і наш час має свої проблеми; але має також живе свідчення того, що Господь не покинув свій народ, — із тією різницею, що проблеми відразу опиняються на сторінках газет, ми це бачимо кожного дня, натомість знаки надії стають новиною набагато пізніше, і то не завжди», — сказав Святіший Отець. «Той, хто не дивитися на кризу в світлі Євангелія, обмежується лише розтином трупа», — наголосив він.
Криза та конфлікт
Папа закликав куріальних прелатів не плутати кризу з конфліктом. Криза зазвичай має позитивні наслідки, тоді як конфлікт завжди створює контрасти, конкуренцію, антагонізм, прагнення перемоги над іншими за будь-яку ціну. Втрата почуття спільної приналежності сприяє розвиткові «елітарних поглядів» і «закритих груп», а це збіднює універсальність нашої місії. На кризу, відзначив Папа, потрібно дивитись як на пшеничне зерно з Ісусової притчі й бачити в його падінні у землю не «смертельне гниття», а нове народження й новий початок. Тільки помираючи для світогляду цього світу, ми зможемо надати місце новизні, яку Святий Дух постійно пробуджує в серці Церкви.
Кризу, підкреслив Папа, потрібно сприймати насамперед як час благодаті, даний для розуміння Божої волі стосовно кожного з нас та всієї Церкви. Потрібно визнати власну слабкість, щоби зодягнутися в силу, причому Господь не допустить «бути спокушуваними понад сили» (1Кор 10,13). Важливо не переривати молитовного діалогу з Христом і уповати на Боже милосердя.
«Кожний з нас, хай би яке місце ми займали в Церкві, — всі ми повинні спитати себе, чи ми хочемо йти за Ісусом із послухом пастирів — чи, подібно до Ірода, захищатися; чи йти за Христом у кризовій ситуації — чи захищатися від Нього, перебуваючи в конфлікті».
Криза та оновлення
Далі Святіший Отець звернув увагу на те, що за кожною кризою стоїть вимога оновлення. Але справжнє навернення вимагає повної готовності перестати думати про реформу як про «латання старого одягу», применшуючи все до написання нової Апостольської конституції.
«Ми повинні докладати зусилля для того, щоб наша слабкість не стала перешкодою для звіщення Євангелія, але була місцем, де виявляється велика любов, із якою Бог, багатий милосердям, полюбив і любить нас», — сказав Папа. Під час кризи Ісус застерігає від деяких «заздалегідь приречених на поразку спроб вийти з неї». Йдеться про спроби пришивати латку з нової одежі до старої чи вливання молодого вина до старих бурдюків: результат цього відомий.
Правильним натомість є підхід «книжника, навченого про небесне Царство», який «виймає зі свого скарбу старі та нові речі». Цим скарбом є Передання (Традиція), що її Бенедикт XVI порівнював із живою рікою, в якій завжди є початок і яка веде до порту вічності. «Старі речі» представляють «істини і благодать», які вже посідаємо, а новими є «різні аспекти істини, які крок за кроком розуміємо».
«Жоден історичний спосіб жити Євангелієм не вичерпує його розуміння», — наголосив Святіший Отець.
фінансово.
Щиро дякуємо!
