Вполювати Господа

Роздуми над Божим Словом на V неділю Звичайного періоду, рік Б

Сьогодні в Євангелії описано, як Ісус виконує третю заповідь «пам’ятай святий день святкувати». На початку дня Він швидко пішов зі своїми учнями до синагоги. Це місце, де збиралася вся спільнота міста, щоби разом почути Боже слово, щоби спільно пізнавати і прославляти Бога у співі псалмів та інших молитвах.

Далі Ісус Христос продовжив святкування святого дня, коли з Яковом та Йоаном прийшов до дому Симона й Андрія. Святий день не закінчується у храмі тоді, коли погасять свічки. Він триває далі, коли ми разом із Господом, як Його учні, повертаємось додому, щоби служити Йому та своїм ближнім.

Під вечір, після тривалих молитов і виголошених наук, Ісус Христос зголоднів, тому Він йде у дім Симона, щоби там повечеряти. Але теща Симона, яка мала би служити при столі, лежала тоді в гарячці. Дослівно — вона мала запалення, лежала, наче у вогні. Ісус своєю рукою підводить її з того «вогняного» ложа хвороби.

Це була дуже символічна подія, яка має глибоке значення у справі спасіння. Кожна людина, яка своєю рукою сягнула по заборонений плід, тепер палає у вогні гріха і не має сил служити ані Богу, ані ближнім, навіть якщо сильно цього бажає. І є тільки один-єдиний вихід: тож Йому негайно сказали про неї. Без молитви ми ніколи не встанемо. Молитва — це простягнута до нас Господня десниця, за яку ми можемо вхопитися. Тільки Господь має силу вихопити нас із полум’я гріха та повернути нам здоров’я душі й тіла. Коли Господь зцілює нас своєю рукою, ми повинні стати наче її продовженням. Ми маємо використовувати відновлений дар здоров’я для служіння ближнім, щоб догодити Богу:  і вона почала прислуговувати їм.

А як настав вечір, коли вже зайшло сонце, почали приносити до Нього всіх хворих і біснуватих. Але чому тільки тоді, коли вже настав вечір? Чому люди так довго зволікали, адже, наприклад, про тещу Симона Ісусові сказали негайно? Справа в тому, що закон Мойсея забороняв носити щось у суботу. Тому мешканці міста чекали вечора, коли святий день уже мав закінчитися. В Ізраїлі день рахувався від вечора до вечора, і ось саме тоді, коли вже зайшло сонце, почали приносити до Нього всіх хворих і біснуватих.

Ці події описують два відмінні ставлення до Христа. Хтось негайно йде до Господа — а інший чекає, коли настане вечір, або коли вже заходитиме сонце життя й насуватиметься холодна темрява смертної ночі. Але навіщо відкладати наближення до Ісуса Христа? Навіщо зволікати до останнього часу, коли вже не маємо сил прийти особисто, зранені, виснажені, старі або смертельно хворі, коли вже інші змушені нас нести? Господь прагне підвести нас негайно, щоб ми могли ще послужити Йому та ближнім упродовж цілого дня нашого життя, а не тільки під його кінець.

Після нічного відпочинку на Ісуса чекав новий тиждень служіння. А вставши вранці, ще вдосвіта, Він вийшов і попрямував у пустинне місце й там молився. Ісус все розпочинає від молитви. Ще не зійшло сонце, а світло молитви вже було між Його долонями. Це велике повчання для нас. Якщо молитва потрібна була Божому Сину, як же ми можемо обходитись без неї? Ісус мав сили для свого щоденного служіння, тому що черпав їх на щоденній молитві. Для служіння на землі Він спирався на Небо! Тільки Небесний Отець був для Нього першим необхідним, а єднання з Ним на молитві — це найперша справа нового дня. Коли ще всі спали, Ісус залишив дім Симона, вийшов поза місто, щоб у тайні спілкуватися зі своїм Отцем. У той час, коли всі шукали відпочинку, — Ісус шукав можливості наодинці, в тиші, побути зі своїм Отцем.

Ісус шукає пустинного місця, щоб наповнити його своєю молитвою. Тим самим Він дає приклад скромного служіння. Коли чинимо добро — не звершуймо це напоказ для людського ока, але спішімо приховати його. І найкраще приховати вчинене добро на молитві, коли ми все, що вдалося вчинити, приписуємо Богові: Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла (Як 1,17). Ісус молився вдосвіта, щоби знову сьогодні зійшов досконалий дар згори, від Отця світла.

І поспішили за Ним Симон і ті, хто з ним, і знайшли Його та й кажуть Йому: «Всі Тебе шукають!» Зранку Симон та інших твоє учнів не знайшли Ісуса в Його кімнаті і швидко побігли за Ним. Якщо хочеш знайти Божого Сина, потрібно поспішити за Ним. Грецьке слово «катадіóко» в Новому Завіті стосується тільки Ісуса. Тільки Його одного можна так міцно прагнути! Це дієслово означає «пуститися наздогін», «гнатися за кимось», «переслідувати» або навіть «полювати». Ось як прагнули Божого Сина Його учні: Всі Тебе шукають! Хоч би коли ти шукав свого Господа — завжди знайдеш Його на молитві.

О, мій Ісусе, на молитві Ти вищий за будь-яке бажання людського серця. Ти той, кого лиш можна жадати найбільше. Увесь Твій вигляд, піднесені до неба очі, Твоя бесіда з Отцем, Твоя душа, Твоє серце такі хороші та жадані, що й важко розлучитися з Тобою! (пор. св. Йоан Кронштадський, Щоденник, т.II. 1857-1858).