Меса мира у Запоріжжі

Сьогодні, 30 березня 2021 року, у конкафедральному соборі Бога Отця Милосердного у Запоріжжі ординарій Харківсько-Запорізької дієцезії єпископ Павло Гончарук очолив Месу освячення мира. 

Разом із єпископом Павлом співслужили єпископ-помічник Ян Собіло, єпископ-емерит Мар’ян Бучек, священники, що приїхали з різних куточків найбільшої за територією дієцезії України, та ректор Городоцької семінарії отець Віктор Білоус, який раніше проголошував реколекції у Харкові.

У своїй проповіді, роздумуючи над тим, як Ісус Христос кличе Своїх учнів, владика Павло виділив чотири правила, на яких базується відповідь.

Першим правилом є «якщо хочеш», тобто вільність: «Не можна примусити когось бути священником.  Тут є вільність. Чому вільність? Бо тут любов. Можна бути добрим священником лише тоді, коли це робиться з любові, з вільності, не з інтересу чи примусу». 

Друге правило —  «нехай зречеться себе самого»: «Зректися себе самого – це не означає бути гігантом в аскезі. Зречення – це чітко сказати «ні», коли те, що мені пропонується є проти Божої волі. Тобто я шукаю те, що подобається Богові, те, що було би добре, те, що було би правильно. Якщо я бачу, що це є проти, то чітко кажу «ні», навіть якщо воно є приємне, навіть якщо є вигідне, навіть якщо воно таке лоскотливе і через це таке популярне. Але якщо це заперечує те, чого хоче Бог, я говорю «ні». Я буду шукати того, що подобається Богові, я не буде шукати того, що комфортне, зручне, вигідне, оплачується».

Третє правило — «нехай візьме хрест свій»: «Може бути таке, що кожного дня хочеться залишити цей хрест, залишити свої обов’язки, залишити ці труднощі, які мають дуже багато вимірів: особисті труднощі і в духовному житті, і в праці над собою, і в праці на парафії. Ісус Христос говорить: візьми цей хрест, прийми цей тягар, але прийми його не тому, що немає іншого вибору, а тому що ти мене любиш, для мене це прийми».

Четвертим правилом є «нехай іде за Мною»: «Тобто пам’ятати, що першим є Ісус Христос. Пам’ятати, що Ісус Христос дає благодать, що Ісус Христос дає натхнення, що Ісус Христос іде попереду – не бігти перед Ним.»

Роздумуючи над словами Ісуса Христа до апостола Петра «коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш»,  єпископ Павло виділив два етапи у покликанні – «молодість» і «старість». 

На початку, тобто на етапі «молодості», в апостола Петра, як і в інших учнів, було дуже багато планів на Ісуса Христа. І коли Господь відкриває учням те, що в Єрусалимі муситиме страждати, буде вбитий і на третій день воскресне, Петро суто по-людськи вмовляв Ісуса, що з Ним не може такого трапитися. Проповідник наголосив: «Бо згідно наших планів, все має складатися так, як потрібно. Так нам говорить ментальність цього світу — все має бути добре, в тебе все буде виходити. Апостол Петро був хворий цієї ментальністю. Він переживав за себе. Бо в тих словах, які почув від Ісуса Христа, він побачив крах своїх планів. Отож до тієї пори, поки ти маєш свої плани і намагаєшся їх чітко реалізувати, не дивлячись ні праворуч, ні ліворуч – ні на Бога, ні на людей. Це все ще молодий Петро».

«Ісус Христос дає Петрові досвідчити своєї немочі, — зазначив владика, — розчаровує його в його ж очах, а вже після того питає: «Чи ти любиш мене?». І Петро вже не мав чим доказати. Тільки сказав те, що було в серці. І це є старість.»

Єпископ Павло зауважив, що «старість» — це коли ми відповідаємо Господу без умов, наводячи приклад святого апостола Петра: «І приймає хрест, і приймає страждання, і приймає радість, і приймає славу. Але це не є мета, найважливіше – це виконати те, що хоче Господь. Прагнення Ісуса Христа стають прагненнями мого серця. І цілі Ісуса Христа стають моїми цілями. І плани Ісуса Христа стають моїми планами». 

Наприкінці Його Екселенція, зауважуючи непрості умови, в яких доводиться служити священникам, наголосив: «Мені залишається сказати лише одне: Господи дякую тобі за цих священників. Дякую за те, що їхні серця такі гарячі любов’ю до Тебе. Але також прошу: Господи скріпляй їх серця ще більшою приязню і дай, щоб вірні, яким вони служать також зміцнювали їх своєю молитвою і підтримкою, щоб ми могли спільно виконати ту місію, яку нам Господь доручив». 

Під час Святої Меси присутні священники відновили свої священницькі обітниці, а єпископ Павло освятив єлей хворих, єлей катехуменів та миро, які використовуються для уділення святих Таїнств в парафіях Харківсько-Запорізької дієцезії.