Я ловлю собі добрих людей у колекцію пам’яті

Щоранку я страшенно заклопотана.

Турботи, проблеми, організація, дзвінки, сім’я, пацієнти і купа іншого.

Я поспішаю на роботу, розпихаючи по кишенях телефонні бесіди, канапки на обід, завдання на поточний дань, думки про вчорашні зустрічі, блокноти-щоденники, майбутні турботи і трудові подвиги.

Вдень я намагаюся перебудувати Всесвіт, вислухати біди, розрадити в розчаруваннях, бути біля, поруч і разом.

А увечері я нарешті звільняюсь і дістаю сачок.

Сачком я ловлю вечірніх втомлених людей.

Колись у нього потрапив робітник-іноземець на велосипеді, присадкуватий, кругловидий, присипаний сонячним в’їдливим пилом. Він глянув на мене на пішохідному переході. На мене, як я слухала Джо Дассена.

Позирнув, заплутався у невидимому сачку і, вдало прослизнувши в його чималі дірки, рушив собі просто в сонце, що падало за небокрай.

Сьогодні я впіймала робітника-румуна. Він віз в автобусі чималенький вагітний наплічник. Я уявила, що в цьому наплічнику лежать рибні консерви, тільняшка, складаний ножик і перепічка, запечена аж до сохлості.

Кілька тижнів тому в сачок потрапила моя балакуча знайома. Вона для всіх знаходить виправдання і всіх жаліє. Є у нас на лінії водій, у якому доброти — як у карася вовни. Коли ми з нею разом заходили в автобус, вона почала з ним вітатися і розпитувати, як справи.

— Розумієш, — це у відповідь на моє здивування, — я його якось розговорила. У нього дитинство було непросте, його любили мало. От він і злоститься тепер на цілий світ.

Моя знайома — цінний екземпляр. Вечірній махаон у колекції.

Нещодавно під сачком опинилася сусідка.

Теж махаон.

І теж добрий і чистий.

Завжди тепла, завжди світла.

Їй завжди добре, прекрасно і чудово: внуків глядіти, покупку з базару тягнути, сусідів зустрічати — сплескує руками і ахає, що тебе побачила.

Втома виписує їхні обличчя, ліпить їх, робить їх жорсткішими, але щирішими.

Вранці ми ще всі нацукерковані, напарфумлені, ще беремо участь у грі «вітаю тебе, день новий».

Увечері всі ролі вже зіграні, буфети зачинені, портьєри підняті, і виходять на яв наші хвороби, проблеми, роздратування і неприязні.

А є люди світлі, навіть уночі.

Цікаво буває, коли вони проходять під ліхтарями.

Тоді штучне світло міниться на їхніх добрих зморщечках, усмішках, скаче в їхньому волоссі.

Вони часто посивілі, однак все одно — справжні.

Якщо побачите увечері людину з сачком, то це я повертаюся додому.

Наловивши собі різних Вечірніх людей.

Марина Юшкевич,
1971 р.н., магістр соціальної роботи, Беер-шева, Ізраїль

Переклад CREDO з дозволу автора