Про ситуацію в Алмати і те, які висновки казахи роблять із цієї ситуації, написав на своєму Фейсбуку Єржан Єссімханов.
5 уроків гострої кризи
«Наше місто було з 4.00 ранку 6 січня повністю відрізане від інтернету. Ми провели п’ять ночей в умовах надзвичайної ситуації, і чотири з них — із вельми дозованим доступом тільки до офіційних новин. Це — перша можливість розповісти про те, як ми тут жити на минулому тижні.
Перше — ми навчилися не довіряти чуткам. Чутки за цей час були якнайбільш дикунські, й ми розуміли, що багатьом із них вірити не можна. Тому ми передзвонювалися з друзями в різних районах міста, обговорювали тільки те, що самі бачили, фейків намагалися не плодити. (…)
Друге, чого ми навчилися, — це об’єднуватися. Я зібрав у будинку родичів, чоловіки чергували ночами, вдень організовано закупляли харчі й розвозили тим, кому треба, з літніх родичів, щоб вони взайве не виходили на вулицю. Домовилися з сусідами на той випадок, якщо хтось полізе.
Третє — ми зрозуміли, що алматинці круті. Паніки я за ці дні не бачив жодного разу. Жодного разу за ці дні не бачив випадків побутової агресії або того, щоби хтось виривав в іншого харчі. Навіть навпаки: не брали зайвого. Ввічливість Алмати у ці дні була ознакою нормальної людини, а не мародера.
Четверте — ми зрозуміли, що в перемоги багато батьків. Щойно 8 січня стало зрозуміло, що військовики переламали ситуацію (…), одразу стали з’являтися персонажі, яких весь цей час не було видно. Всі вони, якщо судити за їхніми словами, весь цей час були на передовій з президентом.
І п’яте, останнє. Ми зрозуміли, що війна — це страшно».
Стабільність в обмін на права — фікція
Як громадянин країни та мешканець міста, яке переживає кризову ситуацію, Єржан відзначає: у тих містах, де до громадян виходили керівники, вдалося розв’язати ситуацію, а в Алматі до людей замість мера вийшли силовики, і вийшло що вийшло.
«Я не знаю зараз, чия правда, — відзначає алматинець. — Влада говоритиме, що провокатори вели натовп, а на вулицях були мародери. Провокатори і мародери могли бути, це можливо. Але їм би не вдалося так легко потягнути за собою людей, якби з цими людьми так довго не поводитися як з бидлом».
Президент Казахстану говорить про важливі політичні реформи. Але все це «знову може виявитися фікцією, якщо нам раз по раз пропонуватимуть стабільність і мир в обмін на щось. А нам, наляканим подіями минулого тижня, зараз це дуже легко продати».
Криза пострадянських суспільств, схоже, має ті самі корені:
«30 років стабільність і мир виправдовували все… А потім виявилося, що наша стабільність і наш мир — фікція. Існують вони виключно тому, що за нас не взялись як слід. А щойно за нас взялися — вся ця схема під назвою “стабільність в обмін на права” посипалась як картковий будиночок.
(…) Не буває стабільності в обмін на корупцію.
(…) Справжня стабільність і справжній мир будуть лише тоді, коли ми зрозуміємо одну просту річ: не буває стабільності в обмін на права. Стабільність — це і є права.
Стабільність — це коли в країні є середній клас. Не багата меншість і більшість, яка стрімко убожіє, а нормальний, упевнений у собі середній клас. А він буде, коли в країні будуть гарантії власності і справедливий суд. Коли бізнес можна буде робити, не озираючись за чиновників. (…)
Стабільність — це коли в країні держслужбовці перестануть розмовляти з людьми зверхньо. Коли вони перестануть займатися безглуздими відписками. Коли перестануть вважати, що люди в країні — це такі недотепи, які своєю метушнею відволікають їх, службовців, від справжніх державних діл.
Стабільність — це можливість вільного висловлювання. Не залякані до смерті ЗМІ, спроможні тільки робити репости з інстаграмів зірок. Не ті мітинги, на яких на десяток мітингувальників припадає сто поліціянтів».
Ілюстрації – скріни за зйомками ВВС
фінансово.
Щиро дякуємо!
