Після Майдану українцям не потрібно говорити, що вони мають робити у кризовій ситуації. З початком війни усі просто встали і пішли робити те, що можуть: допомагати там, де вони є; брати на себе відповідальність за тих, хто потребує.
Cаме за таким принципом ось уже понад десять діб працюють люди в осередках прийому біженців, які організувала Львівська архідієцезія. Вони мало сплять, їдять на ходу і не ходять додому — їхній дім тепер серед тих, хто прибуває потягами з Харкова, Києва, Миколаєва та інших міст України, які зараз буквально палають, від російських бомб та ракет.
Втомлені жінки з немовлятами, налякані діти з домашніми улюбленцями, дезорієнтовані старенькі бабусі, що пригортають до себе клуночки з тим, що залишилося від колишнього життя, — усі вони зараз довірили себе незнайомим людям і сподіваються, що про них подбають.
І про них справді дбають: сестри-бенедиктинки у Солонці неподалік Львова прихистили під своїм дахом жінок і дітей, дали їжу і створили безпечне місце, де можна перепочити й заспокоїтися, перш ніж рухатися далі чи вирішувати, що робити; парафія св. Йоана Павла ІІ у Сокільниках, передмісті Львова, дбає про своїх гостей, найкраще як може, а крім забезпечення основних потреб, настоятель організував для дітей іпотерапію у кінному клубі неподалік парафіяльного дому.
Працюють не покладаючи рук і працівники та волонтери Паломницького дому бл. Якова, яким допомагає «Карітас-Спес» Львівської архідієцезії, Екуменічний комітет медичної та соціальної допомоги, Мальтійська служба допомоги та польські парамедики, які надають медичну допомогу та супроводжують літніх та хворих людей до кордону.
Долучилися до волонтерської діяльності й семінаристи Вищої духовної семінарії св. Йосифа. Кожний намагається бути корисним: хтось допомагає в кухні, хтось розподіляє речі першої необхідності — кожний робить що може.
Архієпископ Мечислав Мокшицький відвідує осередки, спілкується з людьми, несе їм слова розради та підтримки у цей нелегкий час.
Ніхто не залишається сам на сам із своїми проблемами. Щодня до Львова прибувають тисячі людей, що втікають від війни; багато хто вже втратив свій дім. Усі ми втратили звичне життя і свої особисті мрії. Тепер у нас одна мрія на всіх: перемога у війні — війні, якої ми не хотіли і на яку нікого не провокували, але вистояти в ній — справа честі й гідності кожного, хто почувається українцем.
фінансово.
Щиро дякуємо!
