Страждальна Діва і дар сліз

Багато християн — навіть дехто з католиків — вважає, що у горі і стражданні справжньою ознакою віри є прослава Бога попри все.

Люди діляться труднощами, через які вони пройшли, але у кінці завжди додають: «Бог завжди добрий!» Вони часто твердять, що нездатність славити Бога і радіти посеред страждань свідчить про брак віри.

Але Марія показує нам інший шлях — шлях наслідування Її Сина.

Stabat Mater

Відомий великопісний марійний гімн називається «Stabat Mater Dolorosa» — «Стояла Мати скорботна», а не «радісна». Біля підніжжя хреста Марія не співала пісень хвали — так само, як і Її Син, молитва якого була: «Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув?»

Коли ми стикаємося з образом Марії, — найсвятішої людини, яка будь-коли жила, — біля підніжжя хреста, ми бачимо Її сльози. Смуток Марії через смерть Її Сина має певне значення. Звісно, Її віра була більшою, ніж віра будь-кого з християн; Вона вірила, що кожне слово, сказане Архангелом Гавриїлом, здійсниться. У Її сльозах був не брак віри, а радше надлишок любові. Безсумнівно, Вона цілковито вірила, що смерть Її Сина виконає Божу волю у спосіб, якого Вона ще не могла збагнути. Проте Вона любила Його і повністю з’єдналася з Його стражданнями на хресті. Коли хтось любить так глибоко, а у центрі цієї любові перебуває страждання, неможливо не страждати теж.

Страждання у єдності

Кожен святий страждав. Якщо замислитися над життям святих, то насправді здається, що багато хто з них страждав більше, ніж звичайні люди. Немає жодного канонізованого святого, який би прожив спокійне та мирне життя, а потім мирно помер від старості. Свята Тереза Авільська найкраще узагальнила це словами: «Боже, якщо Ти так ставишся до своїх друзів, не дивно, що у Тебе їх так мало!»

Чому так?

Ця реальність суперечить так званому «євангелію процвітання». Прихильники такої ментальності стверджують, що Бог винагороджує велику віру матеріальними благословеннями. Якщо ви страждаєте, твердять такі проповідники, це просто ознака вашої невіри. «Чи молився ти про це? Якщо молитимешся про ці благословення, Бог дасть їх тобі!» Однак, життя канонізованих святих розповідає нам інші історії. Чим більшою була віра святого, тим більше він страждав. Більшість святих не були заможними і не мали матеріальних статків. Більшість із них були бідними або боролися з труднощами; ті ж, хто належали до заможних верств населення, роздавали свої багатства.

Відповідь можна знайти в аналогії зі шлюбом.

Пам’ятаю, як ми з чоловіком вперше посварилися після одруження. Як і у всіх нормальних пар, до шлюбу між нами траплялися суперечки, але тоді я не відчувала жодних сумнівів щодо спроб змусити його почуватися погано за те, що він не бачив речі так, як я. Але потім, під час цієї першої подружньої сварки, я зупинилася й подивилася на нього. Я виявила, що навіть думка про спробу змусити його почуватися винним чи негідним завдавала мені сердечного болю. Я не могла зробити йому боляче, сама не відчувши при цьому болю. Я подивилася на нього і сказала: «Я хотіла змусити тебе погано почуватися, але я не можу, тому що коли тобі боляче, боляче й мені». Ми одружені вже тринадцять років і пережили неабияку кількість страждань і непорозумінь, але це досі актуально: коли страждає він, страждаю я (і навпаки).

Коли ви відчуваєте справжню єдність зі своїм чоловіком чи дружиною, ви страждаєте, коли страждає інший. Ви не можете радіти, коли вони плачуть, навіть якщо ви вірите, що Бог використає їхні страждання на благо.

Ісус — Божественний Наречений. Наречена прагне обійняти свого Нареченого, а Він прагне обійняти Її. Але у той момент, коли Наречений виявляє свою любов найбільше, Він висить на хресті. Якщо Наречена (кожен із нас і Церква у цілому) хоче сягнути такої єдності з Нареченим, щоб обійняти Його, Його страждання не можуть не торкнутися Її. Щоб бути у єдності з Нареченим, ви повинні приєднатися до Нього на хресті.

Святість у сльозах

Марія демонструє всім нам відповідну, святу відповідь на страждання — сльози. У єдності зі стражданнями свого Сина, якого Вона любила всім серцем, Вона страждала біля підніжжя хреста. Вона не відкидала це страждання з вимушеною усмішкою, чи співом, чи криком: «Бог завжди добрий!» Навпаки, Вона плакала. І Йоан — представник усієї Церкви — плакав разом із Нею.

Плач — не брак віри, а надлишок любові. Але це також і надлишок довіри. Більшість людей можуть плакати лише разом із кимось, з ким почуваються у безпеці і можуть дозволити собі бути вразливими. Коли під час наших страждань ми приносимо Богові дар наших сліз, нам не бракує віри. Натомість ми живемо й дозволяємо Йому поглибити нашу віру — довіряючи Йому свої сльози, як це робить дитина, що в сльозах біжить до батьків.

Бути сумним перед лицем страждань — це нормально. Це може бути кроком на шляху до святості, якщо ми, як Марія, довіримо свою скорботу Богові.

Переклад CREDO за: Мішель Хроністер, Catholic Exchange