Як ми повідомляли, цьогорічний День солідарності з переслідуваною Церквою був присвячений Україні.
Його спеціальним гостем став одинарій Київсько-Житомирської дієцезії єпископ Віталій Кривицький. Про це запрошення та свою участь у заході він розповів для CREDO.
— Папське товариство «Допомога Церкві в потребі» запросило мене бути офіційним представником України на відзначенні Дня солідарності з переслідуваною Церквою. Його відзначають у кожну другу неділю листопада, цього року він припав на 13 число. В попередні роки на цей молитовний захід запрошували представників Сирії, Пакистану, інших держав, де становище християн ускладнене.
Це вже 14-й щорічний День солідарності. Я його розпочав Святою Месою в каплиці Божої Матері Ченстоховської на Ясній горі. Потім, також у Ченстохові, я мав слово під час відомого Ясногурського апелю, до якого стають традиційно увечері о 9‑й годині. Наступного дня о 7‑й ранку я служив Месу в санктуарії Божого Милосердя у Кракові-Лагєвніках. Її транслював Перший канал польського телебачення. А о 12:30 я вже був у Вроцлаві, в храмі св. Анни. Цього року він був обраний центральним місцем проведення Дня солідарності з переслідуваною Церквою.
Під час усіх богослужінь, проповідей, промов я передусім дякував польському народові за різнопланову та різнобічну допомогу за весь цей час, наголошував на нинішньому становищі України та закликав до подальшої — всієї можливої — допомоги, зокрема перед лицем зими, що наближається. Таку допомогу нам надає зокрема Папське товариство «Допомога Церкві в потребі».
Я давав свідчення про те, як саме ця допомога дістається конкретних людей, та обіцяв, із нашого боку, постійну пам’ять у молитві — на чому тепер наголошую перед вірними нашої Церкви, просячи, щоб постійно пам’ятали наших добродіїв, зокрема добродіїв із Польщі.
Тієї ж неділі я мав зустріч із групою волонтерів, яка зветься Stacja Dialog. Це пункт-кав’ярня на головному вокзалі Вроцлава. Цей офіс провадить Товариство «Допомога Церкві в потребі». Саме він прийняв перші тисячі (буквально: тисячі) наших переміщених осіб*, організував їхнє перебування в цьому місці, харчування, нічліги, розподіл по місцях розселення. Місцеве самоуправління до цієї діяльності підключилося десь аж через два тижні.
Фото: Марта Динер, TuWroclaw
Так, це був День солідарності з Церквою переслідуваною — і мене запросили як представника України, в якій Церкву переслідують разом з усім народом. Сьогодні зазнає переслідувань і нищень цілий український народ і Церква разом із ним. Чи ми будемо це називати геноцидом, чи ні, але російська федерація переслідує християнський український народ.
Ця поїздка була нам потрібна насамперед для того, щоб давати свідчення, що молитви, які за нас возносить до Бога (зокрема) Польща, насправді приносять свої плоди. Що кожний злотий, відданий на допомогу для України, доходить до потребуючих. Я за все це дякував і, звісно, просив про подальшу співпрацю і підтримку для нас.
Фото з ФБ Vitalii Kryvytskyi
*Єпископ Віталій не любить називати наших вимушених переселенців “біженцями”, на що вказує у своїх інтерв’ю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
