Отець Маріуш Возняк ОР — домініканець, який довгі роки прослужив в Україні. Зокрема, був директором київського видавництва «Кайрос» та головним редактором «Католицького вісника».
Священників переносять із місця на місце, отож о. Маріуш останнім часом був у Харкові. Але тепер він служить у Вроцлаві. Наша розмова — про життя і смерть, про сум і допомогу…
— Отче, коли саме Ви переїхали з Харкова? Це пов’язане з подіями війни?
— В Харкові я був від 17 вересня 2017 року, в нашому домініканському монастирі. Моя сестра (рідна) купила мені білет на літак із Харкова до Вроцлава ще за три місяці до вильоту. Планувалося тижневе перебування на батьківщині, на 27 лютого в мене вже був куплений зворотний білет… У день 20 лютого, в неділю, вранці я ще служив Святу Месу в сестер-кармеліток на Покотилівці. Потім с. Рената, оріоністка, відвезла мене в аеропорт. А 24-го, у четвер, розпочалося вторгнення росії в Україну, почалась велика війна…
Я в цей час був із мамою в своєму рідному місті, Болеславці.
Вроцлав. монастир св. Войцеха
— Чому Ви опинилися у Вроцлаві, а не, скажімо, у Варшаві чи Кракові, де є великі й відомі домініканські монастирі?
— Уже в четвер 24 лютого до мене подзвонив наш Провінціал, о. Лукаш Вишневський ОР. Він просив мене в цій розмові, щоб я на деякий час залишився в Польщі, й запитував мене, де би я, теоретично, хотів замешкати.
Оскільки моїй мамі вже 86 років і їй уже потрібна допомога, я запропонував Вроцлав, звідки до Болеславця ближче (112 км). У неділю 27 лютого я допомагав у парафії в мікрорайоні, де мешкає моя мама, а пополудні поїхав на Службу Божу в східному обряді, яку служив о. Павло, греко-католик. Під час цієї літургії я служив сповіддю українцям, яких чимало брали участь у недільній відправі. То була перша хвиля людей з України, які виїхали ще до 24 лютого.
У вівторок 1 березня я дістався вроцлавського домініканського монастиря св. Войцеха.
Фото з сайту вроцлавського Карітасу
У Вроцлаві допомога українським біженцям організована. На залізничному вокзалі від перших днів війни і по сьогодні працюють групи волонтерів, які володіють українською мовою і надають необхідну інформацію приїжджим. Також у будівлі вокзалу організовано інформаційний пункт, можна отримати безкоштовні телефонні картки, їжу, а у спеціально підготовлених залах можна поспати. Ті, хто бажає їхати далі, може слідувати на захід — наприклад, у Німеччину; або ж їх скеровують на розквартирування по людях тут, у Вроцлаві, чи до місць неподалік столиці Нижньої Сілезії.
Такі пункти допомоги облаштовано по різних частинах міста. На Катедральній площі діє осередок «Карітасу», який збирає благодійну допомогу з цілого міста, а потім організовує транспорти на Україну. Загалом видно, що місто дуже сильно включилося в допомогу, дуже багато людей з особистої ініціативи допомагають матеріально. На вулицях Вроцлава можна часто почути українську мову, російську теж… а головне — зустріти українських матусь із дітьми. У приміських потягах більшість пасажирів — біженці. Нещодавно я їздив із душпастирською допомогою під Вроцлав, сам бачив.
Скрін офіційного сайту міста Вроцлава, сторінка для українців
— Скільки біженців прийняв ваш монастир? Чи там є «ваші» парафіяни з Харкова? Як відбувається розподілення українських біженців по місцях проживання?
— Коли я з’явився в монастирі св. Войцеха, допомога біженцям уже була організована. Брати віддали один із монастирських будинків, де відбуваються душпастирські зустрічі, для українців. Тут залучені в допомогу працівники Осередку психологічної допомоги SYNTONIA, а всім керує синдик (економ) монастиря, на якому лежить велетенська робота: облаштування кімнат, закупівля всього потрібного, їжі тощо.
У цих приміщеннях може одночасно перебувати до 45 чоловік. Ці люди або самі приходили до нас, або ж їм раніше хтось давав нашу адресу. Наприклад, дві сім’ї з Харкова, які знали мене, самі до нас приїхали. Також дісталася нашого монастиря група чотирьох жінок із дітьми, псом і котом, які тиждень часу просиділи в підвалі під обстрілами російських окупантів на харківській Салтівці. Вони були такі нажахані, що з ними тяжко було розмовляти. І таких багато…
Тут люди, пов’язані з нашим душпастирством, дуже допомагають. Загалом то завдяки їхній жертовності, фінансовій допомозі є можливою допомога. Вони приймають біженців до себе, принаймні на деякий час, а потім уже ми шукаємо для них місця на тривале розселення. Також і з працею не є легко. Перша хвиля біженців після 24 лютого вже якось прижилася, люди знайшли роботу, діти ходять до школи. Бар’єром вочевидь для багатьох є мова, коли йдеться про більш вимогливу працю, таку як у лікарів, психологів: потрібно знати польську. Безсумнівно, роботи вистачає, можна приймати під опіку українців.
— Як надовго, оцінюючи справу реалістично, домініканський чоловічий монастир здатен приймати в себе українських біженців — переважно жінок із дітьми? Що буде з тими, кому вже, на жаль, просто нема куди повертатися?
— Реально, як я вже згадував, ми можемо прийняти до 45 осіб. Це на тиждень-два, так щоб ті люди відпочили, виспалися, набралися психічних і фізичних сил… а потім ми шукаємо для них далі місця, де вони могли би жити і працювати.
Так, загальна проблема — «і що далі». Війна може тривати ще невизначений час, тим більше що біженці переважно походять зі східної України (Харків, Кривий Ріг, Маріуполь) і частина їх втратила і свої помешкання, і майно, здобуток усього життя, і їм, власне кажучи, не дуже є куди повертатися. Хоча нерідко в розмовах жінки мені кажуть, що вони прагнуть повернутися і що це все триватиме недовго…
Кожна історія такого життя — це історія, що складається з болю, тривоги, неспокою за чоловіків, дітей, майбутнє…
Пункт “Діалог” — вроцлавський осередок Папського товариства “Допомога Церкві в потребі” на вокзалі, де приймають біженців і надають допомогу. Фото з сайту Kirche in Not
З’являються у нас також і католики латинського обряду, які просять мене про сповідь. Я маю контакти з людьми з Києва, Вінниці…
Може, це тільки «крапля води»; але я бачу, що спільнота Вроцлава реагує на такому рівні, на якому видно реальну допомогу, співчуття до тих, хто опинився в біді.
— Дякую за розмову. Нехай Бог благословить Вам у служінні. І повертайтеся, коли настане мир!
Фото з ФБ Dominikanie we Wrocławiu
фінансово.
Щиро дякуємо!
