Як ставиться Церква до моди, яка набирає щораз більшої популярності?
Археологічні знахідки доводять та показують, що люди вже у 3500 років до Христа любили елегантно убиратись, носити намисто та звабливі зачіски. Краса – те, хто її такою вважає! Звичка та бажання «виглядати красивим та елегантним» закладено в наших генах і залишиться з нами до скінчення віків.
Сама Біблія наголошує на тканині-одягу й аксесуарах, котрими люди мали звичай прикрашуватись
Коли треба було принести пожертву на святиню, то люди поприносили ― чоловіки й жінки ― «пряжки, ковтки, намиста, всякого роду золоті речі», а з-посеред дорогоцінних каменів ― «блават, порфіру», із тканин ― «кармазин, тонке полотно, козячу шерсть, червоні баранячі шкури» (Вихід 35,22); «золоті речі: обручки, сережки й намиста, ланцюжки»; «кільчики та намиста» (Число 31,50).
Найяскравіший біблійний віршик про жіночу оздобу подає пророк Єзекиїл (Єз 16,11), коли Господь звертається до Єрусалиму, як до жінки: «Я прикрасив тебе оздобами, надів тобі на руки обручки, а на шию намисто. Я дав тобі каблучку до носа, і кільчики до вух, і пишний вінець тобі на голову. Ти розкошувала в золоті й у сріблі, одіж твоя була ― вісон, шовк і гаптована тканина. Прекрасною ти стала, хоч би й у цариці». Тему жіночого уподобання до різних прикрас продовжує апостол Павло у своєму листі до Тимотея (1 Тм 2,9), висловлюючи своє невдоволення із-за того: «жінки хай себе прикрашають… не заплітанням волосся, не золотом, чи перлами, чи шатами дорогоцінними…». От у який спосіб жінки любили себе прикрашувати та котрими аксесуарами.
Святе Письмо не обмежується лише до опису оздоблювального спорядження, але надає їм чіткої символіки. Одежа та ювелірні аксесуари-доповнення символізують гідність, честь та пошану. У Книзі Буття 41,42 розповідається, що єгипетський фараон, після того, як єврей Йосиф пояснив йому сон, «зняв з руки своєї перстень, настромив його Йосифові на руку, вдягнув його в шати вісонові, вклав золотий ланцюг йому на шию», поставивши його через такий обряд «над усім краєм у Єгипті».
Ісус Христос У притчі про весільний одяг (Мат 22,12) також наділяє одежу своєрідним значенням; виганяє весільного гостя, тому що не було на ньому відповідної одежі: «Як ти ввійшов сюди (до залу на бенкет) не маючи весільної одежі?» У кого немає одежі – той без гідності, без честі і без пошани. Одежа визначує, між іншим, посаду, сан та чин у суспільстві. Мойсей велів для священнослужителів справити такі ризи: «нагрудник і ефод; верхню ризу – хітон мережаний, митру і пояс». Навіть вказано з якого матеріалу повинні бути ризи ― «із золота, блакит, порфіри й кармазину та тоненького полотна» (Вихід 28,4-5).
Рвати на собі одежу було ознакою жалоби. Коли єврейський патріарх Яків дізнався про смерть свого сина, Йосифа, він із жалоби «розірвав на собі одежу» (Буття 37,34). Така дія може виявляти незгоду або протест: первосвященик, почувши слова Христа, який зізнався, що він ― Син Божий, «роздер свою одежу» (Марко 14,63).
У Середньовіччі найбільший богослов Католицької Церкви на Заході, св. Тома Аквінський, подібно підкреслює вагомість одежі у відношенні до того, що її носить. Згідно з його словами «одягатись елегантно ― це дія, гідна заслуги, якщо вона згідна з станом та посади людини, і якщо не суперечить людській гідності».
260-й Голова Католицької Церкви в рр. 1939-1958, Папа Пій ХІІ повторив ту саму ідею під час Міжнародного Конгресу Кравців у 1954 року, твердячи, що «мета одежі, головно формальної одежі, ― підкреслити через багатство та красоту її тканин та бездоганного кроїння, достоїнство того, що її носить».
За урядування папи Пій ХІІ вийшов єдиний документ, що повністю говорить про моду. 8 листопада 1957 він звернувся до представників Конгресу Південноамериканського Об’єднання Високої Моди листом «Моральні проблеми у дизайні моди». Між іншим, він повчав, що мода має служити «гігієні, пристойності та прикрашення. Стиль та мода, незважаючи на часи, що міняються та завжди мінятимуться, ніколи не мають стати ближчою нагодою до гріха ані вести до нього. У моді відсутньою має бути непристойність чи аморальність, що може визначитися у типі крою: надто короткі сукні та надто глибоке декольте».
Хосе Марія Ескріва (помер у 1975 р., проголошений святим у 2002 р., заснував у 1928 р. світську католицьку організацію консервативного спрямування, Opus Dei, що налічує серед чоловіків та жінок 870 членів у 80 країнах), вважав, що «елегантність та пристойність мають лежати в основі бажання людини себе прикрашувати». Він таке говорив до членів своєї організації під час одного з’їзду. Більше того! Він настоював, що «підбирати зі смаком одежу ― це виявляти любов до ближнього». На його думку, яка жінка «не дбає про свій зовнішній вигляд ― це справжня катастрофа! Краса жінки та спосіб, у котрий вона убирається та оздоблюється, має вплив на родину та суспільство. Ви повинні бути привабливими та елегантно убиратись». Праведник схвалює бажання жінки себе прикрашувати, але виступає теж проти такого типу моди, у якому «відсутні соромливість, скромність та елегантність, котрі обов’язково треба зберігати стосовно жінки».
Святець у цьому виступі перед членами своєї організації, у котрій знаходиться добірне число дизайнерів та, взагалі, працівників індустрії моди, пояснює ставлення Церкви до універсума моди. В основу того ставлення ліг контрастний біном по вісі: «любов-ненависть, схвалення-протест, похвала-догана…
Церква не може схвалити, як на мене, правильно, декотрі аспекти, які домінують, хоч з кожним роком все менше й менше, у світі моди. По-перше, неабияке число топ-дизайнерів є гомосексуалістами і живуть в однорідно-статевих стосунках. Подавати імена декого з них? От кумир всесвітньої моди Валентіно, потім ― Джорджо Армані, Крістіан Діор, Ів Сен Лоран, Жан Пол Голтіє… Та й серед не багатьох жінок-дизайнерів є і лесбіянки: Ліз Коллинз, Кімара Лій Симмонз, Єлена Беренд,Тріша Алкаітіс. Було б дуже цікаве вивчити, чому така у них гомосексуальна тенденція. Напевне ― у наступному репортажі.
Церква завжди засуджувала участь анорексичних, тобто надмірно худих моделей, мало не «шкіра й кості» на показах моди. Незважаючи на закон з 13 вересня 2006 р., що забороняє анорексичним моделям приймати участь на показах моди, не в усіх країнах його прийнято, тому моделі далі харчуються невпорядковано, що може понести за собою трагічні наслідки. 14 листопада минулого року єврейська модель, Гіла Елмалія померла від серцевого нападу. Важила вона стільки, скільки семирічна дівчинка. Під час Тижня Моди у Мілані минулого року, в місяці серпні, померла моделька Луїза Рамос: вона харчувалась лише салатом та пила виключно дієтичні напитки. У цьому самому місяці 22 річна бразильська модель Аїла Рестон померла від ниркових ускладнень, а її сестра, Еліана, минулого місяця померла від навалу серця. В одному й другому випадках ― смерть наспіла через недогодовування. В універсамі моди їсти чим менше, бути надмірно худими – не виняток, а норма.
Церква виступає проти деяких дизайнерів-«ренегатів», які, ухиляючись від будь-яких конвенційних канонів та акцептованих норм у світі моди, влаштовують покази, головною метою котрих є шокувати аудиторію та викликати сенсацію. На оголених тілах моделей лише подекуди видно дрібний шмат тканини. Що більше! У їх колекціях та, правду кажучи, у колекціях деяких знаменитостей, використані релігійні предмети та відзнаки. Американська модельєр Тара Судкоф заснувала свою лінію моди і назвала її «Imitation of Christ» («Наслідування Христа»), а логос лінії – три хрести!!! Її колекції створені для того, щоб шокувати; навіть місце показів шокувальне ― приміщення ритуальних послуг! Це цілком протидіє повчанню Церкви, згідно з котрим мода та скромність (англ.. fashion-modesty; італ.. moda modestia; фран. mode-modestie) – як дві сестри, тому що у них однаковий корінь: лат. modus, що означає правильну мірку, без ухилень в одну або другу сторону – без надмірної помпи або непристойного смаку. Під час одного з кількох показів моди минулого року, моделі носили сандалі з вервечками як ремінці!
У світі моди все ж таки є й такі знаменитості, які є добрими християнами і беруть натхнення для своїх дизайнів від своєї віри. Взяти, наприклад, знаменитого французького дизайнера Жан-Шарлз Кастелбажак. У 1977 році його обрали на офіційного дизайнера Дня Католицької Молоді, що відбувся у Парижі. Дизайнер пошив ризи для папи Івана Павла ІІ та 5000 священиків. Його авторства була також офіційна емблема Дня, що виднівся на різних аксесуарах: футболках, кепках, сумках. З продажі цих останніх, можна було покрити кошти перебування учасників Дня з бідніших країн. Хоч багато хто вважав його підбори суперечливими, сам дизайнер зізнався, що в основу підбирання своїх узорів лягли форми та кольори вітражів церков, котрі він нагадав собі ще з свого дитинства. Дизайн папських риз ― різнобарвна веселка ― був натхненний оповіданням Ноєвого Ковчега.
Донателла Версаче зізналася, що музою для її осінньої колекції чоловічих моделей послужив особистий секретар папи Бенедикта, монсеньйор Георгій Гензуайн, якого називають «найкращим чоловіком, що будь-коли одів підрясник», або «Ватиканським Жорж Клуні», або «Георг красенем». Її моделі вийшли у чорних, своєрідних священицьких костюмах. Донателла потім пояснила, що воліла, щоб її моделі «виявили не лише м’язи, але також своєрідний аскетизм». Жан Пол Гот’є назвав свою недавню колекцію: «Цариця світу; як на землі, так на небі», пояснюючи, що «Мати Божа-Мадонна», яка лягла в основу колекції, «була мамою, тож всі мами повинні бути Мадоннами».
А у Ватикані є і «свій» універсум моди? Аякже! Зараз пояснимо!
Папа Бенедикт XVI, хоч не втішається такою великою популярністю серед вірних, як його попередник Іван Павло ІІ, він все ж приєднав на свій бік багато працівників у світі моди. Чому? Слухи йдуть, частково оправдані та ні, що він надіває трендові темні окуляри (бренд Сенігетті) і носить «червоні черевики марки Прада».
Згідно католицького англійського тижневика «The Tablet», йому подобається «одягатись елегантно та носити дорогі темні окуляри (вочевидь, подарунок) і публічно правити Службу Божу у елегантних нових ризах, зшитих йому під мірку у Ватикані». На мою думку, для Господа – лише найкраще!
Що Ватикан-Папа також має своїх дизайнерів виходить із своєрідного змагання, що проходить між різними кравцями за право шити Папі його підрясники. Папа Бенедикт не відновив угоди з фірмою Аннібале Гаммареллі, котра обслуговує Папу від 1792 року, а взяв на пробу фірму Манчінеллі, що має великий церковний магазин біля Базиліки Святого Петера ― я туди завжди ходив по священицьку одежу, коли я перебував в Римі ― і яка чинна дише від 20 років. Якщо вірити журналісту з італійського часопису «Кор’єре делла сера», Бартолоні, Папа в останньому послуговується фірмою Евроклеро, яким він користувався за всі роки свого кардиналату. Йому подобаються підбиті ватою жакети (куртки), кепки…
Коли всі сумнівалися, чи червоні черевики Папи були насправді від Прада, один з його з секретарів відповів, що «черевики ― робота шевця, яким Папа вже давно послуговується».
Отак коротко про те, що лежить в основі ставлення Церкви до універсума моди. Я намагався спростувати будь-які пересуди в цій матерії. Наголосив на тім, що Церква схвалює, що засуджує, що сприймає, що відкидає… Вона подає християнам певні норми, яких дотримуватись у підбиранні одежі та різних оздоблювальних аксесуарів. Вона не раз вказувала на потребу існування моди та її творителів. Папа Іван Павло ІІ у своєму листі у 1999 р. до художників та дизайнерів твердив, що «Художники, в тому числі дизайнери…близькі до Бога, і суспільство їх потребує…для зросту кожної особи та розвитку самого суспільства».
На закінчення дозвольте мені навести анекдот, котрим можна з’ясувати відношення Церкви до світу моди. Оповідають, що одного разу, під час бенкетного прийому у Франції, посадили тодішнього нунція (церковного посла), блаженного Анджело Ронкаллі, майбутнього папу Івана ХХІІІ, біля однієї пані, яка була одягнена в сукню з глибоким декольте. Кардинал, з природи обдарований сенсом гумору, сягнув по велике яблуко та подав його на тарілці своїй сусідці. Та з пошаною відмовилась від фрукту, а кардинал настоював, говорячи: «Беріть, прошу пані! Ева, коли з’їла яблуко, зоглянулась, що була нагою!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
