Католицька література про розпізнання часто розповідає про грандіозний гобелен великих Божих планів і незамінну роль, яку відіграє у ньому кожен із нас.
Біблія рясніє історіями про героїв, які творили чудеса, і про їхні драматичні стрибки віри, які змінили світ. Багато хто з нас, живучи звичайним життям, яке не здається величним чи особливим, може запитувати: «Де мій палаючий кущ?» «Як я можу знайти свою “велику справу”»?
Багатьох католиків протягом усього життя не навчали, як сприймати голос Бога. Коли справа доходить до таких важливих рішень, як визначення покликання, ми відчуваємо себе абсолютно розгубленими.
Пропоную вам наступну пораду як відправну точку для того, щоб почати чути Божий голос для ухвалення важливих рішень у вашому житті: будьте вірними своїм «меншим» покликанням тут і зараз, незалежно від того, наскільки вони нудні чи звичайні. Ісус навчає: «Хто вірний у найменшім, той і в великому вірний; а хто нечесний у найменшім, той і в великому нечесний» (Лк 16, 10). Бог діє у тому, що реальне: це ваша брама і ваше навчання для більших покликань. Немає іншого життя, якого би вам не вистачало, і у Бога немає секретного коду, який ви повинні зламати.
Можливо, ви не сприймаєте свою поточну ситуацію як покликання. Якщо так, я закликаю вас змінити це. Для моєї точки зору є кілька причин. Для початку згадаймо притчу про таланти:
«Один чоловік, пускаючись у дорогу, прикликав своїх слуг і передав їм своє майно. Одному він дав п’ять талантів, другому — два, а третьому один, кожному за його здібністю, і від’їхав. Той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і придбав других п’ять талантів. Так само і той, що взяв два, також: придбав два других. А той, що взяв лише один, пішов, викопав у землі яму та й сховав гроші пана свого. По довгім часі приходить пан слуг тих і зводить з ними обрахунок. Приступив той, що узяв був п’ять талантів, і приніс других п’ять талантів: Мій пане, — каже, — ти мені дав п’ять талантів, — ось я придбав других п’ять талантів. Сказав до нього його пан: Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого. Приступив і той, що взяв був два таланти та й каже: Пане; два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав. Сказав до нього пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана. Приступив і той, що взяв був лише один талант, і каже: Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він — маєш твоє. Озвався його пан і каже до нього: Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками. Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт 14-30).
Кілька талантів, що їх господар дав кожному слузі, і час, який він дав, щоб дати їх в обіг, не були випадковістю; вони були основною необхідністю для слуг, щоб навчитися — іноді через важкі удари, — як підготуватися до своїх більших покликань попереду.
Отець Жан-П’єр де Коссад SJ, автор праці «Відданість Божому Провидінню», писав: ««Насправді святість може бути зведена до однієї єдиної практики: вірності обов’язкам, призначеним Богом… активна практика вірності полягає у виконанні покладених на нас обов’язків, незалежно від того, чи накладені вони загальними законами Бога і Церкви, або ж конкретним станом, який ми прийняли. Його пасивне застосування полягає у любовному прийнятті всього, що Бог посилає нам кожної миті».
Ви зрозуміли це? Святість досягається шляхом прийняття всього, що Бог посилає нам, включно зі звичайними обов’язками, які наповнюють кожен день. Пресвята Мати та Ісус Христос прожили більшу частину свого життя, займаючись теслярством, випіканням хліба та домогосподарством.
Ваша поточна ситуація є покликанням, тому що це — ваша навчальна програма. Її вірне виконання дає вам можливість отримати благодать і розвинути чесноту. Працюючи офіціанткою одразу після закінчення коледжу, я навчилася відповідально поводитися з грошима та терпляче працювати під тиском — обидві якості потрібні мені щодня у моєму покликанні дружини та матері.
Розпізнання ніколи не відбувається у вакуумі. Робота у фастфуді, яку ви прагнете покинути, або семестр, який здається нескінченним, навчають вас чогось про себе. Справжнє питання полягає в тому, чи відкриті ваші очі, щоб засвоїти запропоновані уроки? Ваші обставини можуть навчити вас знання про те, чого ви не хочете, а це так само цінно, як знати, чого ви справді хочете! Я сприймаю це як збір даних, щоб мати докази для підтвердження своїх важливих рішень згодом. Кому потрібні ці докази? Богові вони точно не потрібні. Але вони потрібні вам! Дані про ваші симпатії, антипатії, пристрасті, сильні сторони та таланти додадуть вам впевненості зробити правильний вибір, коли настане час.
Коли ми шукаємо те, чого хоче Бог, ми можемо стати надмірно зосередженими на отриманні відповіді від Бога. Ми можемо мучити себе, намагаючись витлумачити потенційні знаки від Бога, і напружуватись, щоб почути Його голос під час молитви. Деякі з найвірніших людей, яких я знаю, ніколи не отримували знаків і не чули голосу. Але Бог все одно сягає їх різними способами, залежно від обставин. Він не обмежується одним способом спілкування.
Чому Бог так часто мовчить у молитві? Можливо, тому, що Він хоче, щоб ми обирали самі — повільно, через щоденні завдання дізнаючись, у чому полягатиме наша «велика справа»? Міркуючи над вибором професії, я часто мучила себе, намагаючись розшифрувати одну правильну відповідь. Нарешті я зрозуміла, що сприймаю це неправильно. Бог дивиться на мене як на Свою дитину, тому Він хоче, щоб я мала свободу вибору. Проблема не в тому, що Бог не відповідає мені; проблема у тому, що я недостатньо добре знаю себе, щоб зробити остаточний вибір. Розпізнання у таких випадках означає шукати самопізнання через щоденні обов’язки, постійно довіряючи свої бажання Богові.
Простий приклад: ми з дітьми йдемо на морозиво. Я не хочу, щоб, ласуючи ванільним морозивом, вони мучилися думками про те, що шоколадне було би смачнішим. Я також не хочу, щоб вони були паралізовані вибором смаку, щоб цей досвід став для них приголомшливим і напруженим. Також у мене немає на думці ідеального смаку для них, який би вони мали обрати, щоб мене не засмутити. Я просто хочу, щоб вони відчували мою любов, якісно проводячи зі мною час і насолоджуючись спільною діяльністю. Розпізнання може бути подібним до цього. Бог у своїй любові хоче, щоб ми були впевнені, що зробимо найкращий можливий вибір, спираючись на дані, які ми маємо. Він вважає за краще, щоб ми докладали всіх зусиль і не хвилювалися про те, чого не знаємо.
Бог може промовляти до кожного з нас через вірне служіння у нашій щоденній роботі. Це дає нам знання про нас самих і формує нас у чесноті, щоб зробити нас придатними для небес, нашої кінцевої мети. Диявол хоче, щоб ми постійно ганялися за великим знаком, який точно вкаже нам, до чого ми покликані. Не втрапте у його пастку! Будьте найкращою офіціанткою, найкращим студентом або найкращим ким-би-ви-не-були зараз. Сумлінно виконуючи те, що ви маєте сьогодні, ви будете готові до своєї «великої справи», коли вона з’явиться.
Переклад CREDO за: Стейсі Самеро, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
