Є такі місця, де ви одразу почуваєтеся як удома. Творити атмосферу гостинності — це справжній дар, яким володіють деякі люди.
Ніяковість швидко тане, і досить скоро всі починають спілкуватися та сміятися, немов старі друзі. Господар непомітно наливає ще одну чашку кави або підливає вина у келих, знайомлячи людей і надаючи їм матеріал для бесіди. Талановитий господар ніколи не домінує — він освітлює гостей.
Я переконаний, що мистецтво гостинності має кілька простих прийомів. Це такі дрібниці, як залишати двері прочиненими, щоб нові гості могли одразу побачити вечірку та відчути себе залученими ще до того, як вони переступлять поріг, розпалювати вогонь, підливати напої і якнайменше турбуватися про те, щоб справити враження, зосередившись, натомість, на встановленні щирих зв’язків. Але, незважаючи на це, деякі люди природно обдаровані гостинністю, тоді як інші потребують трохи практики.
Дивлячись на своїх друзів, які добре вміють приймати гостей, я спробував визначити спільний знаменник. Це виявилось чимось складнішим, ніж припущення, що екстраверти — хороші господарі, а інтроверти — ні. Це глибша чеснота. Гостинність вимагає готовності та уважності. Це означає, що незалежно від того, чи є у вас природний талант до цього, чи ні, вам завжди є куди вдосконалюватися. Всі ми, принаймні, певною мірою, можемо стати гостинними.
Форма милосердя
Гостинність — це форма милосердя. Це подарунок, який ми даруємо іншим, визнаючи їхню невід’ємну цінність. Гостинність дає зрозуміти, що інші люди варті того, щоб їх пізнати.
Сучасне життя дуже дегуманізоване. Нас постійно ігнорують, змушуючи бути лише споживачами або статистикою в базі даних. Ми стоїмо у чергах і годинами чекаємо телефонної розмови зі справжнім, живим представником служби підтримки клієнтів. Ми проштовхуємось один повз одного у своїй ізоляції, переганяємо машини з одного місця в інше, виконуємо доручення, перевіряємо списки, оплачуємо рахунки і, нарешті, падаємо у ліжко, зачинивши двері гаража та замкнувши ворота.
Наша ізоляція ускладнює спілкування з іншими людьми, тому ми втрачаємо можливість усвідомити, наскільки люди чудові, цікаві та варті уваги. Це справа милосердя — простягнути руку та побудувати справжні людські зв’язки через гостинність, м’яко нагадуючи, що всі ми — люди, і ми процвітаємо, коли можемо створити спільноту.
Якщо серце гостинності — це люди, значить, мова не йде про створення ідеального фізичного місця, гідного журнальних сторінок, бездоганно чистої вітальні чи чогось подібного. Гостинні люди дбають про людей. З цього випливає, що гостинність можна практикувати будь-де, не обмежуючись лише проведенням вечірки.
Друзі по всьому місту
Блаженний П’єр Джорджо Фрассаті був зразком гостинності. Багато людей, зокрема і його власні батьки, не розуміли його протягом його короткого життя. Вони думали, що він втрачає можливості, не зосереджуючись на своїй освіті та плануванні успішної кар’єри. Натомість він проводив дні, працюючи з групою святого Вікентія де Поля у своїй парафії. Він відвідував бідних. Він був щедрим на свій час і дружбу. Коли він помер від поліомієліту, на його похорон прийшли тисячі людей. Виявилося, що П’єр Джорджо був настільки відданий справі гостинності, що подружився з кожною людиною, яку зустрічав у місті.
Одним із його захоплень була організація альпіністських експедицій для своїх шкільних друзів. Він був у чудовій фізичній формі і міг невтомно, непохитно, з великою витривалістю сходити на складні вершини. Однак не всі його друзі були такими ж фізично спроможними. Саме тут П’єр Джорджо застосовував блискучу форму гостинності, яка прямо розкриває зв’язок гостинності з милосердям. Щоразу, коли він помічав друга, який відставав на стежці та виглядав виснаженим, він зупиняв групу, заявляючи, що він сам, П’єр Джорджо, втомився і відчайдушно потребує перерви, або що він хоче зупинитися, щоб швидко перекусити. Таким чином його вдячний друг міг відпочити і позбутися відчуття ніяковості від того, що він затримує групу або виглядає слабким.
Цей приклад — дуже витончений спосіб запропонувати комфорт ближньому, але він забезпечує принцип гостинності, який ми можемо застосувати до всього нашого життя. Гостинність завжди пов’язана з людьми — з тим, щоб цінувати їх, відзначати їх, встановлювати з ними справжні стосунки, щоб показати найкраще в них. Це постава, згідно якої ми завжди, незалежно від гостя, поводимося так, ніби насправді приймаємо ангелів.
Справжня гостинність скромна і милосердна. Вона вимагає співпереживання. Вона може бути настільки тонкою, що її навіть не помічають. Але, незважаючи на це, яка це чудова чеснота і який великий дар — уміти дарувати і творити зв’язки від серця до серця!
Переклад CREDO за: о. Майкл Ренньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
