Право на любов

Пам’ятай, що чоловіком і дружиною у справжньому і найвищому сенсі ми можемо бути, якщо у кожного з нас є стать, якщо, як полярні протилежності, ми прагнемо злитися в одне. Інакше це не може бути виправдане. Вибач за мої підпільні думки і почуття, але я повинен тобі їх сказати. Що ти про це скажеш? Але я люблю тебе без міри. Твій.

(З листа Миколи Бердяєва своїй майбутній дружині Л. Ю. Рапп)

Примітно що в наші дні люди ще ніколи не були такі самотні, як зараз. Незважаючи на те, що всі ми так близько знаходимося один від одного, ми все ж ніколи не були такі самотні, як сьогодні. Іноді дружини живуть у повній самоті поруч зі своїми чоловіками і навпаки. Чоловік не має уявлення про те, що хвилює дружину. А дружина не має уявлення про те, що хвилює чоловіка. І це називають подружжям. Поряд діти страждають від самотності. Ми всі, по суті, самотні!

У зв’язку з цією нелегкою темою, хочеться згадати пасторський досвід німецького священика середини минулого століття Вільгельма Буша. Багато років свого життя він присвятив роботі з молоддю. І ось одного разу, розповідає він у своїй книзі «Ісус наша доля», йому довелося в одному маленькому місті читати лекцію перед молоддю про статеві стосунки до шлюбу. Коли він увійшов, то подумав: «Це пекло!» Хлопці, дівки, чад від цигарок! Кілька молодиків навіть витягли пляшки з горілкою. Деякі дівчата сиділи на колінах у хлопців. І тут я повинен говорити! Ну і обстановочка! Так подумав я і почав реченням: «У сфері статевих відносин жахливий стан!» У цю мить було відчуття, ніби піднялися жалюзі. Я ще наче бачу хлопчину, який раптом відсунув свою дівчину. Це його торкнулося. Моментально запанувала мертва тиша, і я мимоволі подумав: адже в першу мить все виглядало так, ніби у всіх радість і тріумфування, та я зачепив за живе. «У сфері статевих відносин жахливий стан!»

І священик рішуче сипле на них град прямих, безпосередніх питань: чи слід схвалювати статеві зносини до одруження, чи це – зло? Чи є гріхом збочена любов між дівчатами, чи ні? А гомосексуалізм, ті брудні справи, якими займаються чоловіки між собою або з хлопчиками, – зло чи ні? Онанізм, розлучення – зло чи ні? Що ж, по суті, зло, а що – добро? І хто може дати єдино правильну відповідь? За ким тут останнє слово? Є люди, які живуть у всякій нечистоті, але стверджують, що теж вірять у Господа Бога. Але коли Бог існує, то Його воля поширюється і на цю сферу життя людини.

Сьогодні багато молодих людей можуть запитати: «Хіба в Біблії і про ці речі говорять?»
Так, у ній сказано про них! Бог дає дуже чіткі вказівки про те, що добро, а що зло і у сфері статевого життя!
І далі Вільгельм Буш розвиває відповідь на це питання: «Бог підтверджує сексуальність. Існує вірш одного поета, в якому він ніби пояснює: вище пояса я – християнин, а нижче пояса – язичник. Це – дурниці! Біблія чітко говорить: «Бог створив людину, чоловіка і жінку сотворив». І Бог створив нас разом з нашою сексуальністю! Тому я тут відкрито говорю про це. Це не заборонена область. Бог створив мене чоловіком, і Вас, чоловіки, теж.

Давайте ж будемо чоловіками, але не блазнями. А Вас Бог створив жінками. Так будьте ж жінками! Прагнення жінок ставати чоловіками і навпаки є болючим. Ви розумієте? Будьте ж справжніми жінками! «Бог створив людину, чоловіка і жінку створив» – і ніякого третьої статі. Бог підтверджує нашу сексуальність. Це слід знати кожному. Тут нічого не треба перекручувати. Чоловік чи жінка – ми є творінням. Але ми – грішне творіння. Світ вже не є таким, яким він вийшов з рук Божих. І тому якраз ця важлива і делікатна сфера статевого життя заражена на особливу небезпеку. Ось чому Бог захистив цю сферу. Бог захистив сексуальність шлюбом. Він підтверджує сексуальність і захищає її за допомогою шлюбу. Шлюб – це не суспільний контракт, він встановлений Богом, говорить польський філософ Микола Краснодебський. Один американський психіатр, який написав про це велику книгу, хоча сам не є християнином, каже: «Ніколи ще з цього приводу не було величнішої пропозиції, ніж у Біблії: Бог створив людину, чоловіка і жінку створив». І він продовжує: «Я не християнин, але як психолог кажу: саме це є правильним шлюбом». Ви зрозумійте правильно: шлюб вірності – не сьомий, восьмий, дев’ятий або десятий «шлюб» голлівудських зірок! Те, що такі шлюби оголошуються ідеальними, є теж безумством нашого часу і свідченням нашої безпорадності. Бог встановив шлюб як шлюб любові і вірності.

Бог бажає, щоб молодь була непорочною. Бог не йде за модою. У Біблії є чудова думка. Вона розповідає про одного молодого чоловіка на ім’я Ісаак. Якось батько посилає свого слугу знайти для нього дружину. І цій дружині він вже вірний, хоча ще зовсім її не знає. У той час, коли Бог призначає дружину Ісааку, наречений навіть її не бачить. У виборі покликання для людини Бог не відзначає емоційну приналежність, але рішення присвятити себе іншій людині. Про це говорить Краснодебський у своїй книзі «Людина і пайдея»: «Любов це цілковите присвячення себе в дар, самовіддане звернення до загального блага, яке призводить до взаємності. Таке розуміння любові є об’єктивною любов’ю, яка відрізняється від любові суб’єктивної. Таким чином, справедливо зазначено, що «чисто емоційна любов також часто переходить у емоційну ненависть до тієї ж особи».

Ви, молоді люди, які ще не думають про одруження, можете бути впевнені в тому, що Бог приготував Вам у потрібний час певну дівчину. І цій дівчині Ви повинні вже зараз зберегти вірність. Або навпаки. Ви, дівчата, збережіть вірність тому, кого Ви ще зовсім не знаєте. Це і є та думка Біблії. Бог бажає, щоб молодь була непорочною.

«Одного разу знайомий лікар-психіатр мені пояснив: «Я переконаний, що по суті дівчина може лише один раз по-справжньому любити. Тільки одного разу її серце відкривається по-справжньому. І якщо така дівчина вже нафліртувалась, то для шлюбу вона вже не годиться. Вона вийде заміж за сьомого, а буде мати на увазі першого, якого кохала», – розказує Вільгельм Буш.

А у висновку цього побіжного начерку про право на любов, дозвольте познайомити вас з уривком з роздумів одного з видатних подвижників Віри – справжнього лицаря Духа Антонія Блюма.

«Хто з нас не сидів із дорогою йому людиною – матір’ю, дружиною, чоловіком, другом – у вечірній час, коли спускалися сутінки, коли все навколо стихало. Спочатку йде розмова, потім вона завмирає, але залишається якась тиша, ми прислухаємося до звуків: до потріскування дров у каміні, цокання годинника, до зовнішніх віддаленим шумів; потім і ці звуки зникають, і настає глибока тиша, безгоміння душі. І ось у цьому мовчанні душі раптом відчуваєш, що став таким близьким своєму другові, тій людині, яка знаходиться поруч. Це, звичайно, не злиття в тому розумінні, що одна людина стає іншою, але обоє з’єднуються на такій глибині взаємного переживання, де слів більше не потрібно: вони разом, і якщо любов достатньо глибока, вони стали одним цілим.

І це стосується шлюбу у всіх відношеннях, не тільки до почуття, не тільки до спілкування в думці, а й до тілесного спілкування. Тільки треба пам’ятати, треба твердо знати, що тілесна єдність двох люблячих один одного людей – не початок, а повнота і межа їх взаємних відносин, що лише тоді, коли дві людини стали єдині серцем, розумом, духом, їх єдність може зрости, розкритися в тілесному з’єднанні, яке стає тоді вже не жадібним володінням одного іншим, не пасивною віддачею іншому, а таїнством, справжнім таїнством, тобто такою дією, яка прямо походить від Бога і приводить до Нього. Один з отців Церкви в давнину сказав, що світ не може існувати без таїнств, тобто без того, щоб якісь стани, якісь взаємини були б надприродними, небесними, чудесними; і – продовжує Антоній Блюм – шлюб як єдність двох у розрізненому світі є таким таїнством, дивом, яке перевершує всі природні взаємні відносини, всі природні стани. І тілесний шлюб також, за вченням одного з отців Церкви, постає таїнством, подібним Євхаристії, причащанням віруючих. В якому сенсі? У тому сенсі, що у Євхаристії силою Божою, чудом любові, яка з’єднує, і віри один в одного віруючий і Христос робляться єдиними. І в шлюбі (звичайно, на іншому рівні і по-іншому), завдяки взаємній вірі і взаємній любові, двоє людей переростають всяку ворожнечу і робляться єдиною істотою, однією особистістю у двох особах. Це є водночас повнотою шлюбу душевно-духовно-тілесного і повнотою цнотливості, коли дві людини ставляться один до одного, як до святині, і всі свої відносини, включаючи й тілесні, перетворюють у таїнство, у щось, що перевершує землю і переносить у вічність».