Війна розділила його з коханою. Коли вони прощалися, наречена сказала, що він стане мучеником. «Я ніколи на це не заслужу», — відповів Марсель Калло, один із 13‑ти покровителів Всесвітнього дня молоді в Лісабоні.
Він помер у неповні 24 роки. А трохи більше ніж через 40 років Церква проголосила його блаженним. Історія життя цього юнака подібна до сюжету історичного зворушливого фільму, але це відбувалося насправді.
Захищай мене, як свою власність!
Марсель народився у французькому Ренні 6 грудня 1921 року. В нього було аж восьмеро братів і сестер. Батьки не були заможними, тому Марсель змалку допомагав мамі по господарству. А ще він був звичайним веселим хлопчиком, який любив гумор і футбол, і навіть умів грати в карти. Любив пінг-понг.
Коли йому сповнилося 13, Марсель узявся до своєї першої оплачуваної праці — став помічником друкаря. Робота йому не подобалася, бо, як сам казав, він не міг призвичаїтися до тамтешньої атмосфери. Сказати б сьогоднішньою мовою, ті робітники «розмовляли матюками», а ще постійно розповідали непристойні історії.
Якось він поскаржився вдома на нецензурні розмови. І мати сказала, що боротися з ними можна не словами, а короткою молитвою присвячення себе Пресвятій Діві: «Люба Мамо, пам’ятай, що я належу Тобі. Дивися за мною і захищай мене як свою власність!» Після цього щоразу, коли виникала перерва, Калло знаходив вільний куточок і ставав навколішки, щоб помолитися цю молитву.
Друга за важливістю місія, після священства
У біографії Марселя Калло нерідко згадується відповідь, яку він дав на запитання, чи не хоче він вступити до семінарії. (Нижчі семінарії були фактично школами для бідняків, які провадила Церква, і виходом зі скрути для багатьох сімей. У них вступали в 11-13 років.) Він тоді відповів: «Я не відчуваю покликання до священства; мені здається, я приношу більше користі, залишаючись у світі».
Це не була думка, до якої він дійшов самотужки. Шукаючи альтернативи товариству на роботі, хлопець записався на заняття, які організовувало Товариство молодих робітників-християн (JOC, Jeunesse Ouvriere Chretienne). Цю організацію заснував бельгійський кардинал Джозеф Лео Кардейн. Згідно з задумом засновника, члени JOC «мали священну місію від Бога, другу за значущістю після священства: привести світ до Христа».
Марсель писав у щоденнику: «Ми часто є поганим знаряддям у руках Бога, тому що маємо погані звички, погані нахили. Гріх пригнічує наше духовне життя… Тією мірою, якою ми зодягнемося в Христа, ми будемо працювати на благо громади. З кожним днем я повинен трохи більше уподібнюватися до Христа».
Марсель Калло — скаут у Євхаристійному поході. Джерело: Вікіпедія
Марсель вступив до скаутів, а потім сам долучився до згаданого Товариства, щоб євангелізувати в робітничому середовищі. До речі, скаутом він себе вважав до останнього дня життя, і навіть у депортацію в Німеччину забрав із собою значки й нашивки.
Як діяли молоді євангелізатори? У найпростіших речах. Приятель Марселя згадував: «Ми вважали, що ‘бути хорошим християнином’ — це ходити на недільну Месу, й нічого більше. Відколи Марсель мене навчив, я більше не ‘відвідую’ Месу, а намагаюся прийти [до Бога] не з ‘порожніми руками’, а з чимось, що я можу запропонувати зі свого життя».
На справжню любов потрібно чекати
Марсель Калло довго не мав дівчини. У 20 років він познайомився з Маргаритою Дерніо, і йому знадобився рік для того, щоб їй освідчитися, і ще чотири місяці — щоб уперше поцілуватися.
Цей юнак не принижував жінок жартиками. Про свої освідчини сказав так: «Я не з тих, хто розважається серцем жінки, моє кохання чисте. Якщо я чекав до 20 років, щоб мати дівчину, то це тому, що я знав, що хочу знайти справжнє кохання. Людина повинна запанувати над своїм серцем, перш ніж віддати його тому, кого для неї вибрав Христос».
Почуття Марселя до Марго виявилися взаємними. Закохані присягнули одне одному, що будуть взаємною духовною підтримкою, молячись щоденно ті самі молитви і часто приступаючи до Святого Причастя.
«Станеш мучеником»
Найгіршим часом після початку війни для нього був 1943 рік. У день 8 березня війна прийшла до їхнього Ренна, і під німецькими бомбами загинула сестра Марселя. Коли фашисти окупували Францію, Марселя та інших вислали на примусові роботи до Німеччини. Він був змушений поїхати і попрощатися з коханою.
Прощання закоханих на вокзалі в Ренні відбулося точно за два роки до його смерті. Маргарита йому тоді сказала, що він стане мучеником, — а Марсель заперечно хитнув головою. «Я ніколи на це не заслужу», — відповів він.
До слова: Маргарита так ніколи й не вийшла заміж. Вона залишалась його нареченою. Стала працівницею пошти після війни, померла 1997 року.
Меса як полегшення в стражданні
У Німеччині Марсель потрапив до Zella Melis — підприємства, яке виробляло ракети. Марселя пригнічувало усвідомлення, що він працює на виготовленні бомб, які падають на його батьківщину. Юнака охопила депресія, а крім того — він працював на підприємстві по 11 годин на день. Через тяжку працю його здоров’я стало погіршуватися. Католицького храму в тих лютеранських краях не було.
Господь дав Марселю знайти на околиці кімнатку-каплицю, де по неділях була служена Свята Меса. Це допомогло йому віднайти силу духа. А оживши духом, юнак став допомагати іншим, і це зміцнило його ще більше: «Нарешті Христос відреагував. Він дав мені зрозуміти, що депресія — це погано. Мені треба було займатися друзями, і тоді радість і полегшення поверталися до мене». Незабаром Марсель організував серед співпрацівників спортивну і театральну групу. Також у них були Святі Меси французькою.
«Занадто католик!»
Його євангелізаційні старання і визнання своєї віри не залишилися поза увагою. В квітні 1944 року Марселя заарештували. Звинувачення звучало так: «Месьє занадто католик!» Але ця ситуація тільки зробила Марселя зрілішим у вірі.
З ув’язнення він написав до свого брата, який у той час нещодавно прийняв священницькі свячення: «На щастя, Він — друг, який ніколи мене не полишає і знає, як мене втішити. З Ним я можу пройти найгірші хвилини. Який же я вдячний Христові за те, що привів мене у місце, де я зараз перебуваю!»
Його співв’язень, офіцер Французького руху опору полковник Альбер Тібодо дав свідчення: «Я побачив, що він незвичайний хлопець… Його очі бачили інше. Його очі виражали глибоку впевненість, що він іде до щастя…»
Смерть в урочистість св. Йосифа
Марсель разом з іншими в’язнями потрапив до табору в Ґота, потім — до концтабору у Флоссенбургу, зрештою — до Маутгаузена. Ще в Ґота, в Тюрингії, колеги з Товариства молодих робітників-католиків потай передали йому Святе Причастя. Марсель тоді занотував у щоденничку: «16 липня… Причастя… велика радість».
Із табору до табору його переводили за участь у JOC, Товаристві молодих робітників-християн, яке гестапо вважало таємною небезпечною організацією. У Маутгаузен-Ґусені умови перебування були набагато гірші. Марсель постійно хворів, але зносив усе спокійно, в дусі уповання на Божу волю. Він страждав від недоїдання, мав бронхіт, дизентерію, гарячку, набряки та загальну слабкість, але ніколи не скаржився. Підбадьорював своїх товаришів, кажучи: «Ми знаходимо силу в молитві».
Вкрай виснажений, Марсель Калло помер 19 березня 1945 року, в урочистість св. Йосифа — покровителя доброї смерті.
Прославлений без чуда
Його беатифікаційний процес розпочався 1968 року в дієцезії Ренна. Офіційно папа надав йому титул «Слуги Божого» в 1982 році. 1 червня 1987 року, після завершення римського етапу дієцезіяльного процесу, папа Йоан Павло ІІ підтвердив, що Марсель помер «in odium fidei» — через ненависть інших до християнської віри молодого француза. Таке визнання з боку Наступника св. Петра означало, що для беатифікації Марселя немає потреби в чуді.
Марсель Калло, до речі, був у числі покровителів Всесвітнього дня молоді-2002, який відбувся в Канаді, у Торонто. Це був останній ВДМ, у якому взяв участь св. Йоан Павло ІІ.
Марсель Калло, статуя в Ренні. Джерело: Вікіпедія
Заступник висміюваних за віру
4 жовтня 1987 року папа Йоан Павло ІІ проголосив Марселя Калло блаженним. Він був представлений молоді як взірець свідчення віри, заступник тих, хто вагається і побоюється, що їх висміюватимуть за обрання Христа своїм Господом.
«Марсель не одразу досяг євангельської досконалості. Талановитий і сповнений доброї волі, він мусив вистояти у тривалому бою з духом світу, з самим собою, з тягарем дійсності й людей. Був, однак, відкритий на благодать і дозволив, щоб Господь поступово провадив його аж до мучеництва. Його любов до Христа осягнула зрілість серед випробувань. (…)
Знайшовши повну радість у Бозі, Марсель Калло свідчить, що християнська віра не віддаляє землю від Неба. Небо готують уже тут, на землі, в справедливості й любові. Коли ми любимо — ми благословенні», — сказав Святіший Отець у проповіді під час беатифікаційної Святої Меси.
Переклад CREDO за: Stacja7, Salt+Light media, Catholic Saints
фінансово.
Щиро дякуємо!
