Франтішек Гайовнічек — чоловік, чиє життя було врятоване ціною життя святого Максиміліана Марії Кольбе.
Йому було сорок років, коли наглядач концтабору Аушвіц засудив його до смерті разом із дев’ятьма іншими в’язнями. Після цього Гайовнічек прожив ще 53 роки — немов Господь подарував йому так багато часу, щоб він якомога довше міг свідчити про подвиг отця Максиміліана.
Гайовнічек був сержантом польської армії, віруючим католиком і учасником антифашистського Руху Опору — за що й опинився у таборі смерті. Заступником коменданта концтабору Аушвіц на той час був Карл Фріч — безжальний убивця і садист, що полюбляв збиткуватися над в’язнями як фізично, так і морально. Саме Фріч був автором ідеї використовувати смертельний газ «Циклон Б» для масових страт; він також запам’ятався вижилим жертвам Аушвіца тим, що якось на Різдво звелів поставити на площі перед бараками ялинку, під якою були складені трупи закатованих, — Фріч назвав їх своїми «подарунками» тим, хто ще живий.
Тож не важко уявити той жах і розпач, які охопили Франтішека Гайовнічека, коли Фріч викликав його з шеренги в’язнів і звелів йти до бараку, де, як всі добре знали, людей піддавали жахливим тортурам.
На початку серпня 1941 року з блоку 14 втік в’язень. Після цього нацисти відібрали 10 людей, яких мали стратити за чужу провину — і серед них був Гайовнічек. Ось як він сам згадував про той день, що став його другим днем народження:
«Коли мене викликав комендант табору Фріч, я промовив слова: “Як мені шкода моїх дітей і дружини!” Отець Максиміліан, що стояв поруч зі мною, почув ці слова, і коли нас мали відвести до 11 блоку, щоб заморити голодом, він спонтанно вийшов із шеренги, підійшов до командира Фріча і став перед ним. Коли у нього запитали, що йому треба, він сказав, що хоче зайняти місце одного з обраних. Коли його спитали, чому він хоче це зробити, він відповів, що цей в’язень має дітей і дружину. Коли у нього запитали, хто він такий, отець Максиміліан сказав, що він католицький священник, а коли спитали, замість кого він хоче піти на смерть, він вказав на мене і сказав: “У нього є сім’я, а я самотній”. Командир Фріч погодився на обмін. Він наказав йому піти замість мене, а мені звелів повернутися на своє місце.
Спочатку я був такий приголомшений, що навіть не зрозумів, що хтось добровільно пішов за мене на смерть, а я буду жити. Це була велика жертва отця Максиміліана — така, яку можна порівняти хіба з тими, що були у перші століття християнства. Бувають моменти, коли мені важко думати про цей випадок».
Після війни Гайовнічек возз’єднався з дружиною (на жаль, двоє їхніх синів загинули під час бомбардування у 1945 році), а після її смерті він одружився вдруге. Він прожив довге і плідне життя, протягом якого неустанно свідчив про героїчний вчинок отця Максиміліана Кольбе. Гайовнічек у якості почесного гостя був присутній на церемоніях беатифікації свого рятівника (1971 рік) і його канонізації (1982 рік). У 1994 році, відвідуючи храм святого Максиміліана Кольбе у Г’юстоні (Техас, США), він сказав: «Поки у моїх легенях є повітря, я вважатиму своїм обов’язком розповідати людям про героїчний вчинок любові Максиміліана Кольбе».
Франтішек Гайовнічек відійшов до Господа за рік після того, як промовив ці слова — 13 березня 1995 року. Йому було 93 роки.
Фото: Wojtek Laski/HistoryNet