«Люди запитують мене, як це — боротися з дияволом, — міркує екзорцист отець Карлос Мартінс. — Мій супротивник — це сама ненависть… Коли я входжу в кімнату, щоби провести екзорцизм, я віч-на-віч зустрічаюся зі зневагою та презирством стародавнього змія; того, хто відмовився коритися Богу; того, хто призвів до гріхопадіння наших прабатьків; того, хто насолоджується кожним людським нещастям і стражданням».
Після смерті у 2016 році отця Ґабріеля Аморта, про якого у 2023 році зняли фільм «Екзорцист Ватикану», отець Мартінс став чи не найвідомішим у світі експертом у галузі екзорцизму: не лише через численні проведені обряди, але й завдяки своєму подкасту «Exorcist Files». Колишній атеїст, що прийняв католицизм в університетські роки, він також написав про свій досвід книжку, в якій описує, як вперше зіткнувся з сатаною невдовзі після своїх свячень.
Йому зателефонувала жінка, яка жила в будинку його дядька, що служив в Афганістані, і поскаржилася на неприємні надприродні явища — зокрема, на музичну скриньку, яка спонтанно грає сама собою. Прибувши, отець Мартінс відчув, що за ним «спостерігає хтось, хто не хоче, щоб я там був». Довкола почали відбуватися дивні речі — зокрема, знову почала грати дивна музична скринька. Коли священник відкрив скриньку, то побачив, що всередині нічого немає: «ні деталей, ні дзвіночків, ні заводного механізму, ні місця для батарейок… це була порожня дерев’яна коробка».
Отець Мартінс використовує слово «диявол» як загальний термін для означення демонів, які блукають по землі, щоб нищити душі. Ім’я їм — легіон, як говорить Біблія, але кожен з них має своє ім’я в ієрархії сатани, наймогутнішого з занепалих ангелів.
Отця Мартінса, як і багатьох інших екзорцистів, часто запитують про правдивість сцен у класичному фільмі 1973 року «Екзорцист», з якого почався жанр фільмів жахів про одержимість.
«За винятком одного явища — повороту голови на 360 градусів — усе у фільмі зображує те, що справді може зробити одержима людина», — відповідає він, згадуючи, що на власні очі бачив, як одержима жінка відкинула чоловіка, який намагався її утримати, «ніби ганчір’яну ляльку».
«Той чоловік був понад 1,8 м на зріст і важив понад 130 кілограмів, — пригадує священник. — Зробивши повне сальто у повітрі, він приземлився на підлогу. Жінка вказала пальцем на найближчий вимикач світла на стіні, і один із гвинтів відкрутився й метнувся в її праву руку, а вона встромила його собі в ліве передпліччя. Пізніше, під час того ж сеансу, вона вдарила мене по обличчю так сильно, що мені знадобилося дві операції на черепі».
Надлюдська сила — одна з чотирьох головних ознак одержимості, до яких також належить знання мов, яких людина ніколи не вивчала, і бурхлива реакція на священні імена, молитви і освячені предмети.
Хоча справжня одержимість — явище рідкісне, але з занепадом християнства воно стає дедалі поширенішим. Отець Мартінс докладає великих зусиль, щоб пояснити: це відбувається лише тоді, коли людина сама «відчиняє двері» демонічним силам, головним чином через гріх і травму, а також через безпосереднє запрошення, таке як окультні практики, дуже доступні у сучасному світі.
Ще один шлях, яким люди потрапляють у тенета демонів, це позашлюбний секс, якому отець Мартінс у своїй книжці присвятив цілий розділ. Раніше отець Аморт також зазначав, що «найрозповсюдженішими є ті духовні хвороби, які пов’язані з безладним сексом», а покійний отець Джеремі Дейвіс, екзорцист із Лондона, писав, що «статевий акт, який належить до святилища подружнього кохання, може стати шляхом не тільки для хвороб, але також і для злих духів [якщо зловживати ним поза шлюбом]».
За словами отця Мартінса, сексуальна активність є провідником злих духів частково тому, що за задумом статевий акт має духовно об’єднувати людей. Щоб продемонструвати, скільки проблем може принести зловживання сексом, він розповідає такі дивні історії, що їх важко було би вигадати навмисно: наприклад, про водія вантажівки, якого спокусила відьма. Вона так скалічила його фізично і духовно, що він місяцями відмовлявся залишати притулок біблійного табору, а захворювання його статевих органів вдалося вилікувати лише після обряду екзорцизму.
Отець Мартінс також розповідає про атеїста на ім’я Крістофер, який звернувся до нього від безвиході через емоційне та духовне спустошення. Виявилося, що проблеми почалися одразу після бурхливих вихідних із жінкою, з якою він познайомився через додаток для сексуальних знайомств. Почувши припущення священника, що справа має надприродний характер, Крістофер пішов геть, тому що не хотів цього визнавати. Зрештою, це не вперше він пішов на таке інтимне побачення, та й інші люди постійно це практикували — і все було «добре». Але через дев’ять місяців Крістофер повернувся, цього разу благаючи священника про допомогу. Він був звільнений шляхом екзорцизму, охрещений найближчого Великодня, і тепер сам працює у молодіжних групах, розповідаючи про важливість вчення Церкви про сексуальну мораль.
Хоча історії отця Мартінса викликають тривогу, вони дуже цінні як катехитичний інструмент. Це яскраве нагадування, що вся історія людства позначена великим і драматичним зіткненням між добром і злом, про яке розповідається у Книзі Одкровення. Досвід екзорциста може струсити літеплих самовдоволених скептиків, але водночас запропонувати надію, підбадьорення та втіху перемоги, яку вже здобув Христос. Він закликає мати віру в нашого Господа, вірити в правду Євангелій, захищати себе, уникаючи гріха, вести моральний спосіб життя і регулярно приступати до Таїнств.
Переклад CREDO за: Catholic Herald
фінансово.
Щиро дякуємо!
