Святі Британських островів — це святі, у життях яких реальність та історичні факти тісно переплелися з міфологією та легендами. Один із таких святих — Кадок Уельский, монах, король і мученик.
Його батько, Ґвінлів Бородатий, був одним із королів Уельсу, що складався тоді з окремих королівств, а також вождем банди розбійників — для V століття таке поєднання обов’язків не було чимось дивним.
Якось Ґвінлів закохався у прекрасну Ґвладіс, доньку Бріхана, правителя сусіднього королівства, — і вона, як кажуть, відповіла йому взаємністю, — однак її батько не дав своєї згоди на цей шлюб. Тоді Ґвінлів вирішив діяти рішуче: він прийшов по кохану у супроводі 300 своїх розбійників і забрав її з двору батька. Бріхан, не готовий так просто віддати доньку новоявленому зятеві, послав за втікачами загін озброєних людей. Наслідком таких оригінальних заручин стала битва, у якій, згідно з легендою, Ґвінліву допомагав сам король Артур і його лицарі Круглого Столу — і звісно ж, бійці Бріхана не мали жодних шансів супроти таких славетних воїнів.
Наслідком шлюбу, що мав такий бурхливий початок, стало народження святого, який увійшов в історію як Кадок Мудрий і став одним із найбільш шанованих місцевих святих. Кажуть, ніби він почав творити чудеса, ще перебуваючи в утробі матері: у домі часто сяяли дивні вогні надприродного походження, а підвали самі собою наповнювалися харчами.
Народження спадкоємця Ґвінлів вирішив відзначити черговим розбоєм. Разом зі своїми посіпаками він здійснив набіг на сусіднє королівство і відібрав там багато худоби — зокрема й корову, яка належала святому Татіву, засновнику монастиря у Кервенті і великому духовному вчителеві. Коли святий прийшов забрати свою корову назад, король-розбійник погодився її віддати за умови, що той візьме на виховання його сина. За однією версією, Ґвінлів також попросив Татіва охрестити хлопчика; тоді як інша говорить про те, що це зробив відлюдник на ім’я Меуті, якого покликав Божий ангел, що сповістив про народження особливої дитини.
Так чи інакше, але, підрісши, Кадок і справді вирушив до Кервента, під опіку ченців. Там він здобув чудову як на той час базову освіту, яка дозволила йому згодом продовжити навчання в Ірландії, а також щиро полюбив монастирський спосіб життя. Подорослішавши, він відмовився стати на чолі армії свого батька, сказавши, що вважає за краще битися за Христа. Кадок заснував свій перший монастир у Лланкарвані в долині Гламорган, а потім відкрив ще кілька монастирів — зокрема у Шотландії та на маленькому острові неподалік від Бретані: святий навіть поєднав його з материком кам’яним мостом, щоб діти могли ходити до монастирської школи.
Дізнавшись про смерть батька, Кадок повернувся на батьківщину, щоб успадкувати його трон. Однак він не зрікся свого релігійного покликання, поєднавши обов’язки світського правителя з богопосвяченим життям: він проповідував Христа на півночі Уельса, ходив у паломництва і займався розвитком своїх монастирів, перетворюючи їх на видатні духовні й освітні центри, водночас захищаючи рідне королівство від загарбників, серед яких був і його власний дядько.
Останні роки свого життя святий Кадок присвятив відбудові британського міста Бенавента, що лежало у руїнах після саксонських набігів. На знак вдячності за його працю мешканці міста обрали його своїм першим єпископом. Тут він зазнав мученицької смерті: у 580 році сакси знову атакували Бенавенту і закололи Кадока списом прямо у храмі.
Життя святого Кадока було оточене великою кількістю побожних легенд і свідчень про чудеса, з-поміж яких виділяються наступні:
— день його хрещення ознаменувався чудесною появою джерела, з якого текло молоко і вино;
— на місце заснування першого монастиря йому вказав дикий кабан, який спочатку напав на святого, але потім зник, зробивши три великих стрибки;
— одного разу, повернувшись до Лланкарвана, він застав монастир у жахливо занедбаному стані. Розгнівавшись, Кадок змусив монахів до тяжкої фізичної праці, звелівши їм тягати з лісу деревину, щоб відбудувати монастир. У цій справі їм допомагали двоє оленів, які прийшли з лісу — тому струмок, що тече повз монастир, називається Нант Карфан, тобто Оленячий струмок;
— він врятував від голоду братію свого монастиря, простеживши за на диво відгодованою мишею: прив’язавши до її лапки білу нитку, Кадок пішов за нею і знайшов добре укомплектоване підземне зерносховище;
— якось йому вдалося врятувати монастир від набігу за допомогою музики: побачивши наближення грабіжників, монахи вийшли їм назустріч з арфами в руках і почали співати. Це так вразило розбійників, що вони просто пішли геть.
День спомину святого Кадока Мудрого — 21 вересня.
фінансово.
Щиро дякуємо!
