Дар усиновлення

Богослов і прийомний батько о.Юрій Саквук може багато розповісти про психологічні та духовні «ліки» для дітей… у нових люблячих родинах!

Двійнятам Даринці й Любомиру було по чотири роки, коли отець Юрій із дружиною Марією узяли їх у свою сім’ю. Згодом у родині народилися ще Софійка та Ілля. Прийомним дітям нині по вісім років, вони ходять до третього класу. Отець Юрій, який служить у львівському греко-католицькому храмі свв.Володимира і Ольги, разом із дружиною організовує роботу львівського осередку Всеукраїнської асоціації прийомних батьків «Моя родина» , створеної півтора року тому. Асоціація гуртує прийомні сім’ї, щоб дати їм можливість спілкуватися та обмінюватися досвідом. Це громадська організація загалом християнського спрямування, серед її членів є греко-католицькі й православні священики та протестантські пастори.

Вихід – прийомна сім’я!

– Отче, в нашій державі є різні форми опіки над дітьми-сиротами. Чому ви створили саме прийомну сім’ю?

– Бо побачили переваги такої форми. Діти зберігають свої прізвища і статус дітей, позбавлених батьківського піклування, що дає їм можливості пільг, соціального та психологічного супроводу. Усиновлення – також добрий шлях, але коли батьки зберігають таємницю, то опиняються в ізоляції. Ми ж маємо змогу навчатися на курсах та літніх школах для прийомних батьків. Не раз їздили на паломництва – з батьками та дітьми. Організовуємо семінари, куди запрошуємо компетентних спеціалістів – психологів, соціальних працівників. Цього року в Карпатах відбулася всеукраїнська літня школа – тиждень інтенсивної роботи. Для дітей на таких заходах потрібен соціальний працівник, щоб організував терапевтичні заняття. Якось ми брали фарби та розмальовували один одного. Це знімає стреси, заборони. Бо діти переживають наслідки так званої депривації – підсвідомого відчуття, що їх покинули. Вони мають вигляд загальмованих і постійно бояться, що їх покарають. (…) Перші півроку для усиновителів взагалі найскладніші. Тому й проходимо різні тренінги для прийомних батьків. Перед тим як узяти дитину, слід пройти 40 годин вишколу.

«Ісус був усиновленим…»

– Ви в Українському католицькому університеті викладаєте, зокрема, еклезіологію, місіологію і євангелізацію – тобто роз’яснюєте, як Церква має провадити свою місію і наново євангелізувати народ. Бо не всі, які звуться нині християнами, насправді глибоко прийняли Христа і Його вчення. Ви зазначаєте, що прийомне батьківство є одним зі способів, яким Церква може провадити цю місію…

– Я міркував над тим, як інтегрується усиновлення в християнство. І зауважив елементарні речі, на які чомусь мало хто звертає увагу. Ісус Сам був усиновленим, Йосип став для Нього прийомним батьком. Коли Його розпинали на хресті, одні з останніх слів до Богоматері та апостола Івана були такими: «Ось син твій» та «Ось мати твоя». Христос починає своє життя з прийомної сім’ї і завершує його створенням нової прийомної сім’ї. Я не вважаю, що ті, хто всиновлюють дітей, роблять якийсь подвиг. Це звичайна річ: є люди, які можуть щось дати, і є ті, що потребують. Їм слід зустрітися.

У перші роки після здобуття незалежності, коли УГКЦ вийшла з підпілля, нашим головним завданням було визначитися, ким ми є як Церква, якою є наша ідентичність. Неможливо щось робити, не збагнувши, хто ти є. Тепер переходимо до місії. А місія Церкви – це місія Христа. Він започаткував прийомне батьківство, Він любив дітей. Був випадок, коли апостоли не хотіли пускати до Нього дітей, бо вважали, що ті нічого не зрозуміють. Ісус сказав: «Не бороніть дітям приходити до Мене, бо їхнє є Царство Небесне». Він хоче, щоб ми ділилися вірою, любов’ю, добром з усіма, і передусім із дітьми. Ми цю ідею популяризуємо в нашій Асоціації, у наших сім’ях.

На Львівщині кілька священиків створили прийомні сім’ї. Також в області є чоловічі й жіночі монастирі, які мають дитячі будинки сімейного типу. Діти ходять до загальноосвітньої школи і отримують духовне виховання. Це також гарна форма. Але кращою, на мою думку, є родина, де є приклад батька і матері, де дитина на практиці опановує знання про стосунки з найближчими людьми, сімейний бюджет, домашню працю, приготування їжі… Навіть найкращий дитячий заклад цього не замінить.