Без цього Адвент-очікування стає карикатурою на себе

Адвент — час чекання. Це очікування на прихід Господа, у багатьох значеннях цього виразу.

«Адвентовий триптих» — роздуми о. Пшемислава Слівінського.
Частина 1.

По-своєму, інакше, ніж ми, чекали ізраїльтяни, які очікували заповіданого Месію. Інакше чекала Марія — від миті, коли Їй стало відомо, що Очікуваний у Її випадку буде Кимсь найближчим: рідним Сином.

Чекання тих, хто жив багато століть тому, для кого прихід Спасителя був обітницею, відмінне від нашого. Ми чекаємо на святкування події — хай би там як, але вже здійсненої. Й однак навіть для нас Адвент це постійне чекання на Того, Хто Прийде: Хто прийде вдруге, знову. Одне є певним: усе життя віри — це очікування. Все життя християнина — це Адвент.

У самому понятті «очікування» міститься кілька ключів. Інколи кажуть: мета, шлях і просування до мети. Але я запропоную інші три слова. Ось вони: обітниця, чування, зустріч. Кожне з них — невід’ємна частина очікування. А без однієї з них чекання стає карикатурою на себе. Погане розуміння їх провадить також і до спотворення Адвенту.

Ці три слова нехай стануть частинами роздумів, сенс яких визначить Євангеліє з останніх днів Адвенту. Отож послідовність буде не хронологічна, а продиктована ритмом слова.

1.Людина в дорозі

Мета Адвенту — очікування на зустріч. Якщо ні — то це тільки розцяцькована втрата часу.

Ключові слова: туга, любов, зустріч

Чекання тісно пов’язане з зустріччю. Бо ж кінцем кожного чекання має бути зустріч! Чекання пов’язане з тугою, з любов’ю, з Кимось. Так, можна чекати і на щось, хоч би на зміну погоди, на літо, на Різдво, на новий айфон чи на пенсію. Ми знаємо людей, які чекають на щось — із тугою, прагнуть до здійснення мрій. Знаємо й таких, хто чекає на неминучий вирок долі… Однак очікування без зустрічі — це тільки нетерпіння до часу сповнення забаганки або тривога перед наближенням загрози.

Ісус про своє друге пришестя каже, що «цей день вас застане зненацька, як злодій уночі» — з одного боку; а з другого — повторює: «чувайте, бо не відаєте, коли пан прийде», «коли Наречений повернеться». То від нас залежить, чи ми чекатимемо на смерть, яка буде фіналом нашого життя, із тривогою — як на злодія, що прийде неждано і все у нас забере: наше життя, наших людей довкола, — або ми чекатимемо з тугою на зустріч із Тим, Хто нас обдарує ВСІМ. То від нас залежить, чим буде життя як очікування: радістю чи тривогою. Чи буде фіналом цього очікування «щось» чи «хтось», простіше кажучи: смерть чи Ісус.

Чекання в Біблії —  це завжди очікування на зустріч

Адвент Марії був очікуванням на прихід, народження Її Сина. Але є ще щось у цьому адвенті Марії, щось, що нам підказує уривок про Відвідини. Марія, чекаючи на зустріч — чекаючи на Ісуса, — сама поспішає на зустріч із Єлизаветою. Хіба Її погнала в гірську дорогу, з Галілеї до Юди, тільки турбота про Єлизавету, про яку Вона дізналася, що родичка похилого віку вже на шостому місяці вагітності?

Чи це чистий альтруїзм, прагнення допомогти попри свої труднощі, свою біду і ситуацію? А може, прагнення побачити знак, що підтверджує слова Архангела Гавриїла (зрештою, Вона могла подумати, що це сон чи мара): коли Вона побачить Єлизавету у благословенному стані — переконається, що зустріч із Гавриїлом була реальною. «Величає душа моя Господа» — це, зрештою, перші слова Марії, які св. Лука записує при Відвідинах св. Єлизавети.

Дорога провадить через людину

Всі ці причини можуть бути справжніми, хоча найбільше в постаті Марії видніє прагнення очікувати разом, бути разом, переживати тугу і любов разом. Прагнення зустрічі.

Нехай це проілюструє причта Ісуса про багатого самарянина. Троє людей — священник, левіт і самарянин ідуть до міста. Ця ситуація — це мікроадвент: є і мета, і визначена дорога, і прямування цією дорогою до мети. Здається, що священник і левіт сповняють свій адвент правильно. Але чи не через це, власне, вони оминули того, хто потребував допомоги? Чи не через хибне припущення вони не зупинилися біля людини, вважаючи, що дорога провадить ПОВЗ неї, а не ЧЕРЕЗ неї? Тільки самарянин зупинився і оточив турботою людину, що опинилася у скруті.

Це позиція, яка у своїй суті заперечує будь-який егоїзм. В Адвент вписане буття з кимось, буття не тільки для себе. Замало того, що дорога Адвенту веде до зустрічі. Бо сама дорога Адвенту визначає зустрічі.

Зустріч Ісуса і Йоана

Святий Лука показує ще іншу, вельми важливу подробицю. Відвідини — зустріч Марії та Єлизавети — набирають подвійного значення. Це також зустріч дітей у лонах своїх матерів, перша зустріч Ісуса з Йоаном Хрестителем.

Це підтверджує Єлизавета: «І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого? Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радості здригнулась у моїм лоні». Складно не помітити, що св. Лука винятково надзвичайно точно підкреслює зустріч чотирьох осіб у домі Захарії, включно з двома ненародженими дітьми. А сьогодні так легко не помітити цих ненароджених.

*

Яким є твій життєвий Адвент? Чи на його завершення буде зустріч? А яким є твій спосіб очікування у щоденності? Чи ти чекаєш на щось, чи на когось? Чи метою твого Адвенту є зустріч? Якщо ні — повір, швидше за все, це чекання сенсу не має. Це звичайна, тільки в гірляндах, втрата часу.

І друге запитання. Як саме відбувається твоє очікування і прагнення? Так, у пасивному «очікуванні» приховується «прагнення», постава, супротивна сидінню зі складеними руками. У прагненні до мети, навіть у прагненні до справжньої зустрічі, легко розминутися в дорозі з людиною. Як ненародженою, так і тією, хто в тебе по дорозі. Ти проходиш обік чи зустрічаєш людину?

Переклад CREDO за: о. Пшемислав Слівінський, Stacja7