Як хочеться, щоб після Страсної П’ятниці одразу настав Великдень! Однак ще перші християни вважали Велику Суботу останнім днем молитви і покаяння, терпляче очікуючи біля гробниці на Воскресіння Ісуса.
Велика Субота — це один із тих унікальних днів у літургійному календарі, коли Церква запрошує нас до інтенсивного очікування; час, який все ще позначений жалобою, однак вже перебуває на межі радості.
Ось три факти про Велику Суботу, яких ви могли не знати, або про які могли не замислюватися.
1.Історично у Велику Суботу не було Меси
Історики вважають, що Велика Субота була днем, коли не відправляли Месу. Натомість християни проводили нічне чування, яке тривало аж до перших променів світанку, коли Великодній ранок розпочинався з відправи Меси.
Сучасна Меса Великої Суботи, якою завершувалися довгі церемонії великого чування, насправді була опівнічною Месою Великодньої Неділі. Ймовірно, спочатку цей момент насправді наставав далеко за північ, коли вже починало світати — є всі підстави вважати, що радість Воскресіння мала розпочинатися саме тоді. Теоретично Велика Субота, як і Велика П’ятниця, була «алітургійним» днем, тобто днем без Меси.
Згодом літургію було скорочено і перенесено на ранній вечір. Так з’явилася Пасхальна Вігілія, відома нам сьогодні.
2.Велика Субота була днем молитви і тиші
У багатьох церквах з часом розвинувся звичай створення гробниці, куди клали статую, яка зображувала тіло Ісуса. Мирян заохочували до молитовного чування перед цією скорботною гробницею. Публічні літургії зводилися до мінімуму — якщо вони взагалі були — і у храмах з полудня Великої П’ятниці до пізнього вечора Великої Суботи панувала цілковита тиша.
Протягом багатьох століть була практика суворого посту у Велику Суботу — християнам взагалі не дозволялося їсти у цей скорботний день. Багато хто залишався перебував у храмі всю ніч з Великої П’ятниці, складаючи компанію Ісусу в гробниці.
Проповідь, що дійшла до нас із ІІ століття, теж свідчить про цю загальну атмосферу: «Що відбувається? Сьогодні панує велика тиша над землею, велика тиша і непорушність, велика тиша, тому що Цар спить; земля була нажахана і затихла, тому що Бог заснув у плоті і воскресив тих, хто спав предвічно. Бог помер тілом, а підземний світ затремтів».
3.Ісус зійшов у відхлань/пекло
Ми всі знаємо, що Ісус воскрес на третій день, але що сталося між цим? У Символі Віри ми сповідуємо, що Ісус «зійшов у відхлань» (іноді це перекладається як «пекло» або «ад»).
Катехизм Католицької Церкви надає роз’яснення цього моменту, який часто неправильно розуміють.
«Місце померлих, куди зійшов померлий Христос, Святе Письмо називає “підземним світом”, Шеолом або Адом, бо ті, що там перебувають, позбавлені бачення Бога. Такою є насправді доля усіх померлих, злих чи праведних, що очікують на Відкуплення. Це не означає, що їхня доля однакова, як це показує Ісус у притчі про бідного Лазаря, який був прийнятий на “лоно Авраама”. Саме ці святі душі, які очікували свого Визволителя на лоні Авраама, Христос визволив, коли зійшов в ад. Ісус зійшов до аду не для того, щоб визволити з нього проклятих чи знищити ад проклятих, а щоб визволити праведних, які передували Йому, “…бо й мертвим проповідувано Благовість…”.
Сходження до аду є останнім ступенем євангельського проповідування спасіння. Воно є завершальною стадією месіанського післанництва місії Ісуса, стислою в часі, але дуже широкою у своєму реальному значенні поширення спасенного діла на всіх людей усіх часів та всіх народів, бо всіх, що спасуться, зроблено учасниками Відкуплення» (ККЦ 633-634).
фінансово.
Щиро дякуємо!
