У римському храмі святих Вікентія і Атанасія знаходяться забальзамовані серця 25 Пап Римських. Як вони туди потрапили?
Перед славетним фонтаном Треві у Римі стоїть храм Вікентія і Атанасія, що славиться одним із найпрекрасніших барокових фасадів. У цьому храмі, забальзамовані, вкладені в невеликі урни, зберігаються серця 25‑ти Єпископів Рима: від Сікста V до Лева XIII.
Папський храм
Ця будівля була звіддавна знана як «папський храм» — з огляду на близькість папської резиденції на Квіриналі. Практика вміщення там папських сердець розпочалася за понтифікату Сікста V (1585-1590) і тривала аж до часів Лева ХІІІ (1878-1903). Його наступник, папа Пій Х (1903-1914), у своєму заповіті чітко заборонив продовжувати цей звичай.
У XIV столітті Церква вирішила, що кожного з її очільників треба оплакувати протягом 9 днів. Протягом цього часу служили Меси за померлого папу. Розлога церемонія була запозичена з жалобних обрядів вітантійських імператорів.
З огляду на довгий час від смерті до поховання, тіло померлого папи бальзамували, щоб затримати його розклад. Внутрішні органи видаляли, але забальзамовані серця зберігали у храмі. Цей звичай тривав надалі навіть тоді, коли папи були вигнані з Квіриналу й перенеслися на Ватиканський пагорб (1870).
Імена Наступників св.Петра, чиї серця зберігаються в цьому храмі, записані на таблиці ліворуч від вівтаря. Також там є велика кількість подячних дарів (вот) — металевих прикрас у вигляді Пресвятого Серця Ісуса. Роками віруючі приносять їх на знак подяки за вислухані молитви та отримані благодаті.
«Похорон» серця
Традиція виймати серце і нутрощі відома зі стародавніх часів; зокрема, її дотримувалися і розвинули єгиптяни. Вони вважали, що людське тіло, позбавлене внутрішніх органів, краще збережеться і не зазнає розкладу так швидко, як зазвичай.
Виймання нутрощів з тіла часто практикували в середньовічній Європі. Серця і голови сприймали як шляхетні частини тіла. Окремий «похорон» серця став вираженням шани, якою обдаровували померлого. Найвідоміше з похованих сердець належало св.Боніфатію, який помер 755 року.
Символіка серця
У Старому Завіті серце було «мислячим нутром» людини. Воно означало саму особистість, її розум, пам’ять, а також почуття, прагнення і волю. Як центр емоційних сил, серце згадано у Псалмах (Пс 199,32). Воно буває спокійним (Прип 14,30), або ж сумує і тривожиться (1Сам 1,8), або радіє (Прип 15,13; 17,22).
Серце сприймалось як орган, що служить пізнанню добра і зла (сьогодні говорять про «емоційний інтелект»). Серце пов’язане з Богом і залишається у стосунках із Ним. Отож не йдеться про рівень земного життя, а насамперед про мету, до якої людина має прагнути: життя вічне.
У Книзі Второзаконня (16,9‑10) написано, що в Бозі радіють «серце», «тіло» і «душа». Соломон молився про мудрість серця, щоб могти з його допомогою справедливо розрізняти добрі і погані вчинки. То в серці людини визрівають бажання і прагнення виконувати Божу волю — що в індивідуальному вимірі, що у спільнотному. Серце також є перехідним пунктом двох вимірів: думки, що сягає волютивної сфери духа. Воно є символом життя, любові й доброти.
Переклад CREDO за: Анна Ґембальська-Берекець, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
