У Шаштіні в Словаччині відбулася беатифікація семінариста-вікентійця — жертви комуністичного антихристиянського переслідування в другій половині ХХ століття.
«Блаженний Ян Гавлік був мужем надії; він був ним від самого початку», — сказав кардинал Марчелло Семераро, префект Дикастерію в справах канонізацій, проповідуючи під час Святої Меси в словацькому санктурії в Шаштіні. На початку Євхаристійного богослужіння, звершеного в суботу, 31 серпня 2024 р., діючи від імені Папи Франциска, він проголосив блаженним Католицької Церкви ісповідника віри Яна Гавліка — семінариста Згромадження Місій святого Вікентія де Поля, повідомляє Vatican News.
14 декретів про беатифікацію, із яких шість стосувалися мучеництва жертв комуністичних та фашистських переслідувань, Папа Франциск підписав 14 грудня 2023 року, приймаючи на аудієнції кардинала Семераро. Серед тих затверджених апостольською владою шляхів до прослави вівтаря була і справа Яна Гавліка.
На дорозі покликання, що стала тернистою
Ян Гавлік народився 12 лютого 1928 року у Влчкованах у дуже бідній сімʼї. 1943 року він вступив до Апостольської школи Згромадження Місії святого Вікентія де Поля в Банській Бистриці, а 1949 року розпочав новіціат у Ладцях.
Через комуністичні переслідування Апостольська школа була закрита 1950 року, і Ян був примушений на кілька тижнів перебратися до Костольної для «політичного перевиховання», а потім працювати на будівництві дамби в Пухові та на державному підприємстві в Нітрі. Паралельно він підпільно продовжував своє чернече формування, аж поки 29 жовтня 1951 року його разом із настоятелями та іншими семінаристами не заарештували. Після дуже жорстоких допитів і тортур, 5 лютого 1953 року Ян Гавлік був засуджений до 14 років ув’язнення «за державну зраду». Його відправили спочатку до трудового табору в Острові, а потім до Битіза біля Пршібрама. В апеляційному суді термін ув’язнення був скорочений до десяти років.
Вірність до кінця
Суворі умови ув’язнення серйозно підірвали фізичне здоров’я Яна. Восени 1958 року, після звинувачення в участі в підпільному об’єднанні в’язнів, він хотів оборонитися, сказавши, що лише проводив євангелізаційні та молитовні заходи; через це йому додали ще рік ув’язнення.
27 травня 1958 року Яна Гавліка інтернували до Празької в’язниці. Фізичний стан юнака значно погіршився й він потрапив до психіатричної лікарні з діагнозом «неврастенічний синдром із депресивним розладом». 7‑го травня 1959 року його інтернували до в’язниці у Валдіце, а в жовтні 1960 року знову перевели до Праги. Останній період ув’язнення Гавлік провів в Ілаві, а 29 жовтня 1962 року був звільнений після закінчення терміну покарання. Його фізичний стан був серйозно і непоправно підірваний, і через три роки, 27 грудня 1965 року, Ян Гавлік раптово помер у Скаліці.
Повільне мучеництво
Доведений до виснаження, колишній семінарист прожив останні три роки у повчальному спокої та повній довірі до Божої волі, примирившись навіть зі своїми мучителями, на яких не тримав жодної образи. Він усвідомлював, що сповідування віри і неприйняття комуністичного режиму означатиме для нього переслідування, ув’язнення і каторжні роботи. Він прийняв цю небезпеку, продовжуючи проповідувати Євангеліє іншим ув’язненим і вселяти в них надію. Більше того: незважаючи на фізичне виснаження, Ян ночами переписував «Інтегральний гуманізм» Жака Марітена, щоб поширювати його серед товаришів по неволі. Несправедливість, жорстоке обходження і страждання він приймав у дусі терпеливості, єднаючись із Христовим хрестом.
Муж надії
Проповідуючи під час Святої Меси, кардинал Марчелло Семераро наголосив на чесноті надії нового блаженного. «Саме чеснота надії сприяла зростанню його покликання і підтримувала його. Ознакою надії, власне, вже є вибір стати учнем святого Вікентія де Поля», — сказав він. Цей святий став символом надії для вбогих, стражденних, покинутих, повчаючи, що необхідно «наслідувати світло сонця, яке просвічує та зігріває і, хоча проходить над нечистими речами, проте не забруднюється».
«Наш блаженний, безумовно, знав ці слова і був справді променем сонця для тих, хто його зустрічав», — підкреслив кардинал Семераро.
фінансово.
Щиро дякуємо!
