Більше тисячі пам’яток культури та удвічі більше закладів культури знищені або постраждали від початку повномасштабної російської агресії в Україні.
Польські фахівці звертають увагу, що на окупованих теренах росіяни грабують не тільки музеї, але й не відкриті раніше археологічні багатства.
Україна збирає докази цих злочинів, щоб у майбутньому могти притягнути за них росію до відповідальності.
Реєстр об’єктів культури, знищених у ході війни, провадить Міністерство культури на інформаційної політики України. За його даними, починаючи з лютого 2022 року до 1 серпня 2024 року знищено сукупно 1096 пам’яток архітектури, серед них 121 — національного значення, 892 — місцевого значення і 83 т.зв. нововідкриті. Окрім цього, також постраждали або були повністю знищені 2024 заклади культури.
«На жаль, також маємо випадки, коли заклади культури страждають повторно, були пошкоджені знову», — сказала керівниця відділу обліку об’єктів культурної спадщини МКІП Ольга Пахомова в інтерв’ю агенції РАР. При цьому вона застерегла, що дані міністерства — не остаточні. «Ми не можемо мати повної певності, тому що частина території залишається окупованою і на тих теренах моніторинг даних у цій сфері фактично неможливий. Його можна буле провести лише після того, як наші землі будуть остаточно звільнені».
Ольга Пахомова приїхала до Кракова на 7‑й Форум спадщини Середньовічної Європи, організований Міжнародним центром культури, та на Другу Академію спадщини для України. Цьогорічне зібрання відбувається під гаслом «Відповідальність і віднова». Воно відбувається в 70‑ту річницю Конвенції про захист об’єктів культури в разі збройного конфлікту — так званої Гаазької конвенції, а ключовим контекстом для події є нинішня війна в Україні, яка несе знищення також і культурного спадку.
«Гаазька конвенція забороняє нищити, займати під військові цілі та грабувати блага культури. З усім цим ми маємо справу в Україні: атакуванням пам’яток, їх окупацією, розташовуванням військ на їхній території, використанням їх для мілітарних цілей, а також із грабежами», — зазначив історик мистецтва і юрист Центру освіти «Академія спадщини» Міжнародного центру культури Марек Сьвідрак.
Він додав, що йдеться як про пограбування закладів культури, пам’яток, із яких забирають те, що в них було, так і про специфічне для України грабування археологічних багатств, зокрема у Криму. «Нині окрім того, що ми маємо справу з пограбуванням об’єктів, які вже є в музеях та закладах культури, ще постійно відбуваються грабежі на археологічних розкопках. Це так звані нововідкриті пам’ятки. А отже, грабують навіть те, що досі було невідоме. Багатство, яке — за всіма законами — належить державі, в якій його знайшли», — зауважив польський юрист.
Ба більше, каже експерт: пограбування археологічних багатств водночас є їх безповоротним нищенням. «Археологічна знахідка має сенс, коли ми знаємо її контекст, місце розкопок, де її знайдено; тоді її можна датувати, відзначити її функцію в ширшому ресурсі. У разі грабежів це стає безповоротним. Це інформація втрачена, яка вже ніколи не буде відновлена, навіть якщо розграбовані об’єкти повернуться на своє законне місце по завершенні війни», — вболіває історик мистецтва.
В лютому 2024 року ЮНЕСКО оприлюднила дані, що війна в Україні призвела до знищення культурної спадщини та культурних благ на рівні 3,5 мільярда доларів. Постраждали зокрема два місця, що перебувають у списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО: історичні центри Львова та Одеси.
«На сьогодні наше найважливіше завдання — зберегти те, що маємо, ті музейні колекції, якими володіємо», — каже Ольга Пахомова. «Я маю на увазі вивезення пам’яток до спокійніших регіонів, будування складів. Це все вже триває. Також важливим завданням є оцифрування спадщини, створення 3D‑моделей — тобто збереження того, що ми маємо, у найширшому значенні цього слова».
Документуванню колекцій приділяють увагу також польські експерти, вказуючи на його важливість у процесі відновлення пам’яток. «Через 80 років після Другої світової війни Польща все ще шукає кілька сотень тисяч предметів культури. Основною проблемою, на мій погляд, є те, що фотодокументація охоплює приблизно 1% об’єктів, які ми шукаємо. Звісно, іноді можна знайти і те, фотографій чого у нас не було; але в перспективі усунення наслідків війни в царині культури — незалежно від країни — ми повинні знати, щодо яких об’єктів ми хочемо ці наслідки усунути. Треба мати документацію про те, з яким ресурсом маємо справу», — сказав Марек Сьвідрак.
Як зазначила Пахомова, Міністерство культури України веде базу даних і визначає місця розташування українських пам’яток. «Тільки після того, як ми переконаємося, що всі ці об’єкти зареєстровані й ми знаємо, де вони знаходяться, — ми зможемо повернути їх в Україну. Україна ніколи не відмовиться від цих зусиль, тому що це наша спадщина», — наголосила вона.
Водночас українські служби збирають і зберігають докази знищення культурної спадщини. «Представники прокуратури та поліції, які приїжджають на місця терактів, завжди ведуть відповідну документацію, щоб те, що вони побачать, стало незаперечним доказом», — сказала Пахомова. На окупованих територіях владі допомагають активісти і громадські організації, які проводять власний моніторинг. «Вони стежать за дослідженнями й публікаціями, які там з’являються, щоб відстежити пограбовані об’єкти. Ми усвідомлюємо важливість документування та збору даних, щоби згодом були можливими санкції та покарання за злочини проти спадщини».
Пан Сьвідрак посилається на статут Міжнародного карного суду в Гаазі, де серед злочинів, якими цей суд має право займатися, названо також нищення культурних благ. «Важливо, що серед рішень, винесених Гаазьким судом, одне стосується виключно знищення культурної спадщини: суфійських мавзолеїв у Тімбукту, Малі. Рішення 2016 року стало першим в історії, коли на рівні міжнародного права були засуджені лише злочини проти культурної спадщини», — зазначив він.
Серед учасників Академії спадщини є також Ірина Мигович, директорка Державного історико-архітектурного заповідника у Бережанах. «Для нас дуже важлива міжнародна підтримка», — зізналася п.Ірина і зазначила, що під час першої такої зустрічі рік тому найважливішими питаннями для української громади були питання потенціалу спадщини та можливості її використання в освіті. «Цього року для нас ключовими є юридичні питання та отримання фінансування. Ми хочемо цього навчитися, бо це гарантує можливість збереження нашої спадщини», — додала вона. «Ми не можемо чекати закінчення війни, а відновлюємо зараз ті пам’ятки, які далі від фронту», — сказала Ірина Мигович.
Академія спадщини для України проходить 4-8 вересня 2024 року в Міжнародному культурному центрі в Кракові. Водночас 4 та 5 вересня в МКЦ відбувся 7‑й Центральноєвропейський форум спадщини під гаслом «Відповідальність і відновлення».
Після початку повномасштабної війни частину українських колекцій вивезено до Польщі. Твори зі збірки Національного художнього музею в Києві передано до Королівського замку у Варшаві, а картини Яцека Мальчевського зі Львівської національної картинної галереї були представлені до жовтня минулого року в Національному музеї в Познані. У Вавельському замку відкрилися виставки скульптури XVIII століття з храмів у Годовиці й Городенці, а в МКЦ — мистецтво Одеси.
Переклад CREDO за: Юлія Калемба, РАР/ Opoka
На фото: руїни церкви Різдва Богородиці (1862), знищеної російським обстрілом 7 березня 2022 року. Олександр Мальон /Wikimedia Commons
фінансово.
Щиро дякуємо!
