У своїй промові під час відкриття роботи першого зібрання XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів, присвяченої синодальності, Папа підкреслив, що необхідно визначати «у належний час» різні форми «колегіального» та «синодального» здійснення єпископського служіння.
«Із серцем, сповненим надії та вдячності, усвідомлюючи відповідальне завдання, яке вам доручено (і яке нам доручено), бажаю всім із готовністю відкритися на дію Святого Духа, нашого вірного провідника, нашої утіхи». Так. сказав Папа Франциск, підсумовуючи промову з нагоди інавгурації праці другої асамблеї XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів. Він виголосив її під час першого загального зібрання, яке відбулося в залі Павла VI у Ватикані пополудні 2 жовтня 2024 року, повідомляє Vatican News.
Святий Дух — надійний провідник
Святіший Отець запропонував для роздумів текст невідомого духовного автора з IV століття, зі збірки текстів грецької патрології. Текст немовби підсумовує, що стається, коли Святий Дух має змогу діяти, — починаючи від хрещення, «яке зроджує в усіх однакову гідність». Роздуми цього автора допомагають зрозуміти, що «Святий Дух — це надійний провідник», а наше першочергове завдання — «навчитися розрізняти Його голос». Франциск підкреслив, що «Церква, semper reformanda, не може прямувати вперед і оновлюватися без Святого Духа та Його несподіванок».
«Відтоді, як на початку Бог створив чоловіка і жінку з землі; відтоді, як Бог покликав Авраама бути благословенням для всіх народів землі та покликав Мойсея вести через пустелю народ, визволений з рабства; відтоді, як Діва Марія прийняла Слово, що зробило її Матір’ю Божого Сина за тілом і Матір’ю кожного учня і кожної учениці свого Сина; відтоді, як Господь Ісус, розіп’ятий і воскреслий, вилив на нас свого Святого Духа в день П’ятдесятниці, — відтоді ми, як “ті, що зазнали милосердя”, прямуємо до повного і остаточного сповнення любові Отця», — сказав Наступник св.Петра, підкреслюючи, що ми добре знаємо і красу, й труднощі цього шляху, яким прямуємо разом.
«Браття й сестри, прямуймо цим шляхом, знаючи, що ми покликані відбивати світло нашого сонця, яким є Христос, — наче блідий місяць, що вірно й радісно бере на себе місію бути для світу таїнством того світла, яке не сяє від нас самих», — закликав Папа, вказуючи, що асамблея «оригінальним чином представляє це “прямування вперед разом” Божого люду».
Синодальний процес — це процес навчання
Далі Франциск зазначив, що натхнення св.Павла VI, який 1965 року заснував Синод єпископів, «виявилося плідним», і ми протягом 60 років навчилися розпізнавати в ньому орган, «спроможний підтримувати шлях і місію Католицької Церкви, ефективно допомагаючи Єпископові Рима в його служінні сопричастю всіх Церков і цілої Церкви». Святий Павло VI також усвідомлював, що, як кожна людська інституція, Синод «може з часом іще більше вдосконалюватися».
«Синодальний процес — це також процес навчання, під час якого Церква вчиться краще пізнавати себе і визначати форми душпастирської діяльності, які найкраще відповідають місії, що їй доручає Господь. Цей процес навчання стосується також форм здійснення служіння пастирів, зокрема єпископів», — сказав Святіший Отець.
Інклюзивне розуміння єпископського служіння
Тож у цьому контексті Папа пояснив, що коли він вирішив скликати на XVI асамблею також значну кількість мирян і богопосвячених обох статей, дияконів і пресвітерів, «поглиблюючи те, що вже було частково передбачено в попередніх асамблеях», — він діяв «у послідовності з розумінням здійснення єпископського служіння, яке виразив Другий Ватиканський Вселенський Собор».
«Єпископ, основа і видимий фундамент єдності кожної помісної Церкви, не може втілювати своє служіння інакше, як серед Божого люду, разом із Божим людом, ідучи попереду, перебуваючи посеред нього та слідуючи за ввіреною йому частиною Божого люду». Святіший Отець зауважив, що це «інклюзивне розуміння єпископського служіння» повинно бути виявлене, — але уникаючи двох небезпек.
Першою такою небезпекою, на погляд Франциска, є «абстрактність, яка забуває про плідну конкретність місць і стосунків та про цінність кожної особи». Друга ж небезпека полягає «у розбитті сопричастя, коли ієрархію протиставляється мирянам».
«Звісно, не йдеться про те, щоб підміняти одне іншим, збуджені вигуками: “Тепер наша черга!” Ні, так не годиться. “Тепер наша черга”, “Тепер черга нас, священників”… Натомість від нас вимагається, щоб ми разом вправлялися в симфонічному мистецтві, в композиції, яка об’єднує всіх на службі Божому милосердю, відповідно до різних служінь і харизм, які єпископ має завдання розпізнавати й підтримувати», — підкреслив Папа. Склад цієї асамблеї, на його думку, «виражає спосіб здійснення єпископського служіння, послідовний із живим Переданням Церков і з ученням Другого Ватиканського Собору».
«Єпископ, як і кожен християнин, ніколи не може мислити себе “без іншого”. Так само, як ніхто не спасається наодинці, — так і звіщення спасіння потребує всіх, і щоб усі були почуті», — сказав Наступник святого Петра.
Синодальний вимір — це вимір стосунків
Тож присутність на асамблеї Синоду єпископів членів, які не є єпископами, «не применшує “єпископського” виміру асамблеї». Це також не є обмеженням чи скасуванням «притаманних повноважень окремого єпископа та єпископської Колегії». «Вона радше вказує на форму, якої покликана набувати реалізація єпископської влади в Церкві, яка усвідомлює, що вона в своєму установчому характері є стосунками і через це є синодальною. Стосунки з Христом і між усіма у Христі — тими, хто є, і тими, кого ще немає, але на кого Отець очікує, — реалізують сутність і визначають форму Церкви в усі часи», — вказав Папа.
За його словами, потрібно в належний час визначити різні форми «колегіального» та «синодального» здійснення єпископського служіння — як у помісних Церквах, так і об’єднаннях Церквою і в усій Церкві; але «завжди шануючи скарб віри та живе Передання, завжди відповідаючи на те, чого Святий Дух вимагає від Церков у цей особливий час і в різних контекстах, у яких вони живуть».
Екзистенційна гармонія
Підсумовуючи, Папа закликав не забувати про те, що Святий Дух є творцем гармонії. Вистачить згадати ранок П’ятдесятниці, де був жахливий гармидер, але з цього безладу Він чинив гармонію.
«Не забуваймо, що Він є саме гармонією: це не витончена чи інтелектуальна гармонія — Він є усім, Він є екзистенційною гармонією», — наголосив Святіший Отець. Саме Святий Дух чинить так, що «Церква залишається постійно вірною дорученню Господа Ісуса Христа й у постійному слуханні Його слова».
«Святий Дух провадить учнів до повної істини (Йн 16,13). Він також провадить нас, об’єднаних у Святому Дусі на цій асамблеї, щоб після трьох років подорожі дати відповідь на питання “як бути місіонерською синодальною Церквою”. І я б додав — “милосердною”», — підсумував Франциск.
фінансово.
Щиро дякуємо!
