9 способів подбати про красу Євхаристії

Євхаристія є зустріччю з Христом: це виглядає простим і зрозумілим. Аж стає затертим і незрозумілим…

Спостерігаючи за тим, як інколи виглядає відправа Святих Мес, мимоволі хочеться повторити й нагадати, на яку велику повагу заслуговує наше найголовніше Богослужіння.

Ми маємо обов’язок зберігати красу Євхаристії

На кожній Євхаристії ми зустрічаємо Бога: у спільноті, в особі головного служителя, у Божому Слові та — в усій Його повноті — у Святому Причасті. Тому до кожного елемента Святої Меси необхідно ставитися з повагою і турботою.

І це неважко зробити!

Найбільша відповідальність у цьому питанні лежить на священниках; але ми — миряни, парафіяни — також маємо право та обов’язок творити красу Святої Меси. Це вимагатиме знань, відданості, а іноді й мужності обстоювати те, що правильне.

Де отримати ці знання? Загальних інструкцій Римського Месалу достатньо для початку. Якби всі відповідальні за літургію робили так, як там написано, — преса не мала би що писати про зловживання в літургії Церкви.

9 способів, як подбати про красу Євхаристії

1.Євхаристія — це дар, довірений Церкві

Христос Господь, коли хотів спожити зі своїми учнями пасхальну трапезу, на якій Він встановив Жертву свого Тіла й Крові, звелів приготувати вистелену простору кімнату (Лк 22,12). Церква, коли встановлювала приписи щодо звершування Пресвятої Євхаристії, приготування людських душ, обрядів і текстів, завжди вважала, що це доручення стосується також її (Загальний вступ до Римського Месалу, 1).

Важливо пам’ятати, що Євхаристія — це дар, який Церква отримала та опікується ним протягом століть. З огляду на важливість Святої Меси Церква встановлює правила: щоб цей дар захищати і щоби він приносив добрі плоди. Тому ми повинні дотримуватися вказівок Церкви, і нікому не дозволено за власним бажанням щось змінювати в літургії.

2.Свідома участь народу

Звершення Євхаристії є дією всієї Церкви, в котрій кожен повинен робити лише те, що його стосується, взявши до уваги його ступінь у Божому Народі. Тому належить також більше звертати увагу на деякі принципи служіння, про котрі протягом віків іноді дбали недостатньо. Бо цей народ є Народом Божим, який був набутий Кров’ю Христа, зібраний Господом, живлений Його Словом, народ, покликаний для того, щоб представляти Богу молитви всієї людської родини (ЗВРМ, 5).

У Євхаристії є дії, які може виконувати лише єпископ або священник: насамперед це Євхаристійна молитва, заклики до молитви, колекта, читання Євангелія, проповідь і вділення заключного благословення. Є елементи, призначені для мирян: месальні читання, підготовка процесії з дарами, коментарів та служіння при вівтарі. Кожен віруючий покликаний брати участь у співі та відповідях Меси, щоби справді брати участь у Євхаристії: розумом і тілом.

3.Уважне слухання Божого Слова

Тому всі повинні з пошаною слухати читання Слова Божого, оскільки вони є елементом великого значення в літургії. Хоча Боже Слово в читанні Святого Письма звертається до всіх людей кожної епохи і це слово може бути для них зрозумілим, але його кращому вченню і ефективності сприяє живе повчання — тобто гомілія, яка є частиною літургійної дії (ЗВРМ, 29).

По-перше, месальні читання можуть читати належним чином підготовлені люди: які не лише добре читають, але й знають, що читають. По‑друге, кожен учасник повинен уважно слухати читане. По‑третє, проповідь під час Святої Меси не може бути виголошена мирянами, як і не може бути замінена зачитуванням пастирського листа чи адорацією.

4.Значення співу

Апостол закликає послідовників Христа, які збираються разом в очікуванні на прихід свого Господа, щоб однодушно співати псалми, гімни і духовні пісні (пор. Кол 3,16). Адже спів — знак радісного зворушення серця (пор. Діян 2,46). Тому правильним є зауваження святого Августина: «Хто любить, той співає» (ЗВРМ, 39).

Спів відіграє незаперечну роль у служінні Євхаристії. Парафії з добрими органістами, хорами чи схолами можуть зробити Месу надзвичайно прекрасним досвідом. Варто долучитися до співу, звертаючи увагу на текст, який виголошується.

5.Постава тіла

Жести і положення тіла священника, диякона, міністрантів та всього люду повинні служити тому, щоби уся відправа проходила в гармонійній і шляхетній простоті, щоб різні її частини виявляли своє істинне і повне значення та щоб залучити до участі в ній усіх присутніх. Тому треба взяти до уваги норми, встановлені цим Загальним вступом і віковою практикою римського обряду, а також те, що сприяє духовному благу Божого народу; на це треба зважати більше, ніж на особисті вподобання чи судження.
Однакове положення тіла, яке повинні приймати всі учасники, є знаком єдності членів християнської спільноти, зібраних на святу літургію, оскільки виражає і водночас впливає на думки і почуття всіх зібраних (ЗВРМ, 42).

Те, що ми на Євхаристії встаємо, стаємо на коліна чи сідаємо одночасно, є важливим. Це показує, що ми молимося разом як Божа родина. Складені руки, простота жестів, поклони та колінопреклоніння також служать нагадуванням про смирення.

6.Мовчання

У відповідний час належить також зберігати святу тишу як частину відправи (ЗВРМ, 45).

Свята Меса — це містеріум, таємниця, щодо якої належить зберігати повагу й пошану. Тиша полегшує вхоження у подяки й роздуми над Божим Словом.

7.Причастя

Наполегливо рекомендується, щоб вірні приймали Тіло Господнє з гостій, які були консекровані під час тієї Меси, в якій вони беруть участь, а в обставинах, передбачених Правом (пор. п.283), брали участь також у причасті з Чаші; таким чином, за посередництвом вищенаведених знаків, Причастя виразніше виявиться як участь у жертві, що приноситься в цей момент (ЗВРМ, 85).

Кульмінацією Євхаристії є прийняття Причастя. Його можна прийняти у стані освячувальної благодаті. Ідеальним було би освячення на Месі стільки гостій, щоб усі присутні могли їх прийняти. Консекровані комуніканти, що зберігаються в дарохранительниці, як вчить історія Церкви, призначені насамперед для хворих і для адорації.

8.Відповідний вистрій храму

Для відправлення Євхаристії народ Божий зазвичай збирається в храмі; якщо ж храму немає або він не вміщає всіх вірних — то в іншому місці, гідному такої великої тайни. Як храми, так і ці місця повинні бути відповідно пристосовані для відправлення  літургійних дій та досягнення активної участі всіх вірних. Святині та предмети, пов’язані з Божим культом, повинні бути справді гідними та гарними, будучи водночас знаками і символами надприродної дійсності (ЗВРМ, 288).

Місце богослужіння має бути освячене, забезпечене речами з благородних матеріалів, що відображають місцеву культуру та мистецтво. У храмі має панувати не пишність, а простота, яка скеровує увагу на Бога. Вівтар має бути надійно прикріплений до підлоги та виготовлений з натурального каменю. Нові храми повинні мати лише один вівтар, який не прилягає до стіни, щоб його можна було обходити (наприклад, під час кадіння) та служити обличчям до парафіян (що не забороняє зворотного спрямування). Він має бути накритий білим обрусом, мати щонайменше дві свічки та хрест.

9.Гарне вбрання

У Церкві, яка є Тілом Христа, не всі виконують однакові дії. Ця різнорідність функцій у звершенні культу зовнішньо проявляється у різноманітності літургійних шат. Тому ці шати мають бути знаком функцій, що їх виконує кожен з прислуговуючих (ЗВРМ, 335).

Цей пункт говорить про літургійне вбрання для священників і асисти; але оскільки Євхаристія є спільним служінням усього зібрання (див. ЗВРМ п.5), то ми можемо застосувати цей пункт і до мирян. Наш гарний вигляд у храмі — не спосіб показати вбрання, а участь в урочистому богослужінні.

Переклад CREDO за: Даріуш Дудек, Aleteia