Фото: JAKUB SZYMCZUK/GN
Молодість, неспроможна уявити власну старість, і старість, нездатна примиритися з молодістю, – це доказ того, що людство не може думати про майбуття з точки зору надії; що йому не вдається усвідомити цінність людського життя. Така думка Адріано Пессіна, опублікована в «L’Osservatore Romano».
Цей італійський філософ середнього покоління, декан центру біоетики Католицького університету в Мілані, за вихідний пункт своїх роздумів узяв відому книжку Симони де Бовуар «Старість».
На думку автора, хоча «ми сьогодні говоримо про “четвертий вік” і воліємо вживати формулювання “людина похилого віку”, аніж “старий”», то все одно не можна сказати, мовляв, «змінилось усвідомлення того, що старість – це нормально для людини, яка живе довго». Певно, тому – додає автор – сьогодні «посилюються думки, що старші люди “крадуть” майбутнє у молодих» і «дуже делікатно, хоча й невтримно, закріплюється уявлення про старість як суспільний тягар, надто якщо вона обтяжена хворобою». З іншого ж боку, зауважує професор Пессіна, «відкидається думка про те, що молоді так само колись будуть старіти, і що, тримаючись таких поглядів, вони готують приречення собі самим».
«В епоху технологій, інновації і споживацтва саме слово старість видається неналежним. У царстві речей те, що старе, треба замінити новим, а непотріб викинути». Навіть те, що в економіці скероване до старших людей – спеціальне обслуговування, медична допомога тощо, – має своє негативне відлуння: немає «старіння», є «третій або четвертий» вік, який пнеться виглядати молодо, бо інакше ринкова логіка пересуне їх із графи «заслуговує на увагу» до графи «непотрібний тягар».
На думку професора Пессіни, таке мислення провадить до трагічного поділу на тих, хто «заслуговує» залишатися живим, і тих, хто цього «не заслуговує».
За матеріалами: wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
