Прочитав я цікавий матеріал – «Католик без Церкви».
Автор виріс у католицькому середовищі, але потім відійшов від віри, хоча й відчуває певну ностальгійну прив’язаність і мріє про те, якою би мала бути Католицька Церква задля того, щоби він до неї приєднався. Він описує достатньо детально: щоб на священиків висвячували як чоловіків, так і жінок, щоби Папа був як Далай-лама, а ще краще – узагалі Мама, а не Папа; щоби нехристиян (він згадує буддистів, юдеїв та зацікавлених атеїстів-симпатиків) приймали у церковні спільноти, щоби Церква шукала осяяння в інших духовних традиціях і взагалі покінчила з авторитарністю і патріархальністю.
Усе це дуже зворушшиво, але ж ось який парадокс – адже все це вже наявне і присутнє! Достеменно так – усі перелічені радості плюс збереження католицької естетики, яка авторові так подобається. Це Американська єпископальна Церква. Ось, наприклад, Grace Gathedral у Сан-Франциско: все настільки у найкращому вигляді, що далі вже й нікуди. І нехристиянські духовні практики, і служителі, далекі від грубої патріархальності, й повна інклюзивність, і все, про що він так мріє…
І що? Єпископальна Церква стрімко втрачає своїх вірян, і наш автор (а також подібні до нього) не збираються до неї приєднуватися. То для кого ж усе це влаштовували, питається? Тобто – зробіть для мене ліберальну Церкву, а коли ліберальна Церква – ну ось вона, у найкращому вигляді, все як замовляли, до останньої вишеньки, – то він, ні, не йде до неї, а продовжує мріяти на тему «влаштуйте мені ліберальну Церкву», поки вже влаштована ліберальна Церква помирає через те, що консервативні парафіяни розбігаються, а ліберали як не йшли, так і не йдуть.
Така бо прогресивна громадськість: спершу вимагає, щоби Церкву переробили під неї, а коли перероблюють, то вона не йде, а вимагає, щоби інші решту Церков переробили під неї… і тоді вона в них також не піде.
фінансово.
Щиро дякуємо!
