Давайте з вами ненадовго перенесемося у ХІІІ століття, в його середину – найпрекраснішу, як вона є, епоху Середньовіччя, коли дерева були великі, а готичні собори – новісінькі, чоловіки в латах – відважні, а чоловіки в рясах – напрочуд мудрі… Ну і, нарешті, варто додати, що благочестиві діви, які тоді населяли монастирі міські й сільські, були такі суворі, що їм можна було доручити будь-яку, навіть найскладнішу справу.
Уявіть собі ситуацію. Господь Ісус задля блага і спасіння свого народу вирішує здійснити на землі якесь важливе діяння, навчити молитовної практики або просто нагадати щось таке, про що люди часто забувають у своєму духовному житті. До кого звернутися? До Папи? Але Папа зазвичай дуже зайнятий Високою Церковною Політикою. До жебручих братів? Але ті вже розбіглися Європою з проповідями, не дожидаючись прямої трансляції з небес, піди їх тепер наздожени. До монахів-подвижників? Але ті, почувши глас Божий у молитві, смиренно підуть радитися з настоятелем, а той побожно скаже їм про святий послух і відрядить копати город. Так діло й загрузне. Хто залишається у Господа? Правильно, жінки. На них завжди можна покластися. До духовних справ вони ставляться пресерйозно, і вже якщо скерувати якусь із них заопікуватися релігійним почином – то можна бути певним: справу доведуть до кінця. Варто пригадати хоч би знаменний епізод із життя святих Бенедикта і Схоластики, що довело раз і назавжди: чого хоче жінка – того хоче Бог.
Наша історія розпочинається з Фландрії. Там 1192 року народилася дівчинка, відома нам як Юліана. Осиротівши у 5 років, вона потрапила на виховання до монастиря сестер-августинок у Льєжі. Зростала, як годиться, у цнотах і вченості, потім прийняла постриг у тому ж таки монастирі, допомагала доглядати хворих у притулку, утримуваному за кошти, які їй дісталися від батьків; згодом була одностайно обрана настоятелькою обителі. І все було би мирно і спокійно, якби одного прекрасного дня (або вечора, або ранку) Господь не запрагнув доручити Юліані важливу місію. Сестрі було видіння: на яскравому сонячному диску – лиш одна темна пляма. Господь пояснює: це означає, що не оточена належною увагою тайна Святої Євхаристії, і місія Юліани – в тому, щоб з’явилось відповідне свято в церковному календарі.
Як у кожної середньовічної монахині, яка себе поважає, у сестри Юліани був духівник. Саме до нього вона після тривалих вагань і звернулася, розповівши про видіння. Невідомо, чи був Жак Панталеон надміру довірливий чи надзвичайно прозорливий, але він уважно вислухав свою духовну дочку і поставився до видіння серйозно. Звідси можна вивести важливий урок: не забувайте час від часу підказувати вашим духовним отцям різноманітні ідеї! Може статися, що одна ідея зі ста виявиться вартісною. А ще може статися (ймовірність незначна, але є), що вашого духівника оберуть на Папу, йому дістанеться велика слава у віках, а вам, як сподвижникові (сподвижниці), – заслужена згадка в одній зі статей майбутньої «Католицької енциклопедії». До речі, саме так і сталося: архидиякон Жак Панталеон, який всемірно підтримував ушанування Пресвятої Євхаристії в дієцезії Льєж, став папою і прийняв ім’я Урбана IV (1264р.)
Можливо, новоспечений Папа Урбан вельми зрадів: ось вона, Висока Церковна Політика, справжня чоловіча справа, а всі ті сестри та їхні сновидіння залишилися в далекому Льєжі. Ба ні!
Коли Його Святість здійснював візит в Орв’єто, до нього на аудієнцію прийшов дивний чоловік. Це був священик на ім’я Петро з Праги, який звершував прощу з Імперії до Рима. Добрий намір! Люди балакали, що священик був усім добрий, тільки надто скептичний; втім, це не найгірший недолік. І ось цей прочанин – звісно, проливаючи сльози і розмахуючи руками, – розповів понтифікові, як йому випало правити Месу в містечку Больсені, у церкві св.Христини. Служив, як належить, хіба що з усім своїм скептицизмом, а головним об’єктом сумнівів була реальність Переісточення. Раптом, коли цей отець вимовляв формулу консекрації, – гостія, яку він тримав у руках, стала кривавити так сильно, що кров стікала на корпорал і вівтар.
Уголіно ді Прете Іларіо, «Папа Урбан IV із почтом і людом Орв’єто перед в’їздом у місто вклоняється корпоралу, на якому явлена Кров», бл.1360 р., Каплиця Корпоралу, катедра Орв’єто
Мабуть, Урбан IV був вражений розповіддю не менше за самого очевидця. Про всяк випадок простивши йому гріхи, Його Святість згадав льєзькі видіння і подумав, що ідея нового свята, обов’язкового для всієї Вселенської Церкви, – таки непогана. Домініканці й францисканці успішно долають єресі, але не можна давати народу Божому знову збитися з правильного шляху. І якщо сам Господь вважає, що відчуття близькості Його реальної, тілесної присутності буде для людей свідченням Його постійної любові й турботи, то так і має бути.
1264 року буллою Transiturus нова урочистість була, нарешті, встановлена. Тоді всім стало зрозуміло, що вона вже давно була потрібна: свято надзвичайно швидко набуло популярності. Уже на початку XIV ст. на майданах перед храмами після Мес розігрувалися особливі вистави – ludus Corporis Christi, в яких брали участь мешканці міст. Розігруючи ролі євангельських персонажів, вони могли особливим чином переживати тайну Втілення Слова і Його реальність.
Ну і, звичайно, урочистість Corpus Christi традиційно пов’язана з процесією, в якій Тіло і Кров Христа виносять із храму. Процесія звершує чотири стояння при чотирьох вівтарях, які відповідають чотирьом сторонам світу: таким чином Євхаристійний Ісус освячує весь сотворений світ, залучаючи його у слідування за собою. Не можна забувати, що процесія з Тілом Христовим являла собою немовби видимий голос Божого милосердя: для тих, хто був відлучений або переживав період церковного покаяння (а відповідно, не міг брати участі в Літургії), це була одна з можливостей хоч би поглядом торкнутися Спасителя.
Встановлюючи нову урочистість, Папа Урбан VI зробив іще один надзвичайно прозорливий крок. Роздумуючи над літургією свята, він потурбувався про те, щоби знайти якнайкращого автора для літургійних гімнів. Ним виявився ніхто інший як брат Тома, домініканець, майбутній святий з Аквіну. Гімни «O salutaris hostia» і «Lauda, Sion, Salvatorem» були написані ним саме для урочистості Тіла і Крові Христових. І залишається тільки дивуватися, як у лаконічній і при цьому поетичній формі св.Томі вдалося точно викласти і вчення про Євхаристію, і навчити істинного її вшанування.
Анастасія Паламарчук, К-портал
фінансово.
Щиро дякуємо!
