Погляд на церковне розділення з тернопільської обласної дитячої лікарні
Я стою перед дверима храму і не заходжу в нього. Зупинилася на порозі й роздивляюся: які образи, які рушники, що на вівтарі… Так, храм православний. У Тернополі рідкість надибати православний храм, ще важче це зробити в районних центрах і по селах, тож маю радіти з такої удачі. Та однак не заходжу в храм. Повертаюся й іду до тіток-гардеробниць. «Це храм православний чи греко-католицький?» — запитую. «Православний». Наступне запитання звучить безглуздо — тут і тепер — але звучить: «Якого патріархату?» — «Київського». Повертаюся та йду геть. Вісімнадцять років розділення...