Роздуми

Моральність пчиху

15 Липня 2017, 10:15 842

Чимало неглибоких сучасних мислителів проголошують ідею, згідно з якою кожен людський учинок це рефлекс, якого ми не можемо контролювати.

Ці мислителі не визнали б доброго вчинка гідним більшої похвали, ніж кліпання ока, а злочину — вчинком добровільнішим, аніж чхання. Такі фальшиві мислителі кажуть людям повірити в те, що вони «обумовлені», щоби саме так діяти, або що не несуть відповідальності за свої хороші чи погані вчинки, бо в них нема свободи вибору. Вони переконують нас, що злочин і гріх викликані замалою кількістю ігрових майданчиків або дитячою травмою, яка змінила дитину в «тяжкий випадок» і зробила так, що вона ніколи не може «допасуватися» до дійсності та її вимог.

Така філософія вціляє в основи людської гідності. Вона плутає спосіб дій (conduct), який є чимось людським, із поведінковими схильностями (behavior), що є тваринним. Вона плутає духовні здібності людини, які дозволяють їй діяти всупереч рефлексам і які не дозволяють їй бути неглибокою у вірності ідеалам. Така фальшива концепція людської природи суперечить нашому досвіду, ґрунтованому на здоровому ґлузді: ти не мусиш дочитувати це се до кінця, ані не мусиш покинути його читати. Ти усвідомлюєш, що в найближчі три хвилини зможеш вільно вирішити так або інакше. Усі ми маємо владу робити вибір — у кожну мить нашого життя.

«Я не мав іншого виходу» — це найслабкіша і найменш достовірна відмовка. Її дуже люблять брехуни. Вони кажуть: «Вона спитала моєї думки про її новий капелюшок, і я не міг їй сказати правду». Чому ж ні? Правда ніколи не мусить бути образливою, якщо її говорять із любов’ю і доброзичливо. «Я просто мусив» — це непереконливе виправдання жодного гріха, а брехня це гріх.

Ствердження, ніби людські вчинки викликані «силами», що сильніші за людську волю, створює великі небезпеки у суспільному вимірі. Дехто, хто твердить, що війни неминучі з економічних причин, виправдовує навіть убивства. Війни розв’язують люди, а не економіка, а про людей — у часи, здоровіші за наші, — було відомо, що вони мають вільну волю й самі вирішують своє призначення.

Святий Яків нам підказує? «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете» (Як 4, 1‑2).

Атомна війна не настане «невідворотно», то люди вирішують у своїх серцях, чи вона буде, чи ні. Бомба — предмет мертвий — не творить проблеми наших часів, її творить людська жорстокість. Бомби в руках св. Франциска були би такі само нешкідливі, як квіти. Але одна бомба в руках радянського диктатора (чи президента, який хоче її активувати) може стати загрозою для Нью-Йорка або викликати скандальне нищення Хіросіми.

Християнська традиція приписує це особистому вибору, акту волі, яка зловживає свободою, що дана людині Богом. Свобода сьогодні повсюдно прославлювана політиками, але вони славлять виключно політичну свободу; ніхто не сягає по мікрофон, аби нагадати кожному слухачеві зосібна, що він вільний морально, що він сам, особисто, скоює власні гріхи. Цей вид свободи висміюють: інколи ми змушені чхнути. Аналогічно, згідно з думкою тих заблуканих мислителів, ми мусимо грішити й ніяк не вдасться цьому запобігти. Ці зусилля, скеровані на заперечення людської свободи — якби тільки досягли успіху — перетворили би стількох людей у тварин!

Оця «моральність пчиху» цікавить особливо тих, хто прагне втекти від власної совісті. Вони прагнуть вірити у філософію, яка дозволяє їм бути людьми жорстокими, брехливими і гордовитими, позбавленими почуття провини. Їхнє власне сумління, їхній незіпсований розум кажуть їм, що те, що вони роблять, — погане, і що вони за це відповідатимуть. Аби втекти від цього незручного знання, деякі з них намагаються підкупити власну совість, виписуючи собі вигідніше свідоцтво. Вони встановлюють нову моральність, скроєну так, аби пасувала до їхніх учинків і визнавала їх добрими. Оскільки їхня справжня совість створювала дискомфорт, вони вигадують фальшиву совість, яка їх заспокоює і догоджає їм.

Людина, яка собі створила таке сумління, назвалася суперником Бога, здатним вирішувати, що добре, а що погане. Коли робить щось добре (наприклад, пожертва на благодійні цілі, а взамін є відповідна згадка у газеті), така людина приписує собі заслугу за це. Коли робить щось погане, то каже: «Це тому, що я так створений», або: «Моє дитинство було нещасливим, тому нема чого від мене чекати, щоб я добре поводився».

Фальшиві сумління, здається, цілком успішні — але тільки у денному світлі. А в довгі нічні години навіть експерти від «моральності чхання» знають, що таке докори сумління — а їхній неспокій це голос Бога, який їх кличе до того, щоби перестали бути рабами того, що самі собі створили, і прийшли до слави свободи дітей Божих.

Арх. Фултон Дж. Шін, Way to Happiness, 1954

Переклад CREDO за матеріалами: Abp Sheen  

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
CREDO — сайт і часопис для читачів, які хочуть жити свідомою вірою. Якщо Вам подобається те, що ми робимо, долучайтеся до збору коштів для праці редакції. Ми цінуємо кожен внесок!
Виберіть суму
грн/місяць
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: