«Пшивєт, як діла»?, – чи не доводилось вам чути такі розмови серед католицької молоді? У нашому костельному середовищі з’явився новий суржик – суміш польської та української мов, що останнім часом користується неабиякою популярністю. Тому вислови на кшталт «Пшепрашам, пшевтикалем» або «Ти мнє юж цалкєм закумажилесь» викликають у нас посмішку, але аж ніяк не здивування – це наша модна фішка і навіть один із знаків приналежності до спільноти. Та, як відомо, все нове – це добре забуте старе. Саме такою мовою спілкувались у недалекому минулому католики з польськими коренями, відірвані від своєї Вітчизни залізною завісою Радянського Союзу. Хоча цю мову не можна назвати польською, але краще не казати про це її носіям, впевненим, що вони розмовляють «єнзикєм ойчистим».
Отець Альберт Туровський багато років збирав мовні «перли» серед прихожан і люб’язно погодився поділитись ними із читачами «CREDO». Пропонуємо вашій увазі нову рубрику, у якій будуть друкуватись невигадані вислови католиків. Можливо, впізнаєте десь себе. А може озброїтесь цікавими фразоньками на майбутнє.
– Нє стуй на сквозняку, бо біда бендзі.
– Ти єще то спомінаш, алє то било за покойнего Совєтского Союза.
– Єго одразу било відаць насквозь.
– Муй члек працує ноцним стружем на цментажиску.
– Ніц собє, цо да, то да.
– Пан Буг цєбє накаже і бендзєш в могілє квяткі нюхаць зе строни коріньчикув.