Сповідь — це повернення блудного сина

Таїнство Покаяння — одне з найтаємніших, найнезрозуміліших і найважливіших в Церкві. Дуже часто католикам закидають саме щодо сповіді, мовляв, навіщо розповідати свої гріхи іншій грішній людині.

Але ж ми знаємо, що це Таїнство встановив Ісус Христос і що в конфесіоналі нас чекає Милосердний Отець. Але, правду кажучи, деколи ми не до кінця розуміємо суть сповіді, тому і не помічаємо скільки благодатей отримуємо, тому і не використовуємо їх.
Отець Ришард Федерчик працює священиком близько 25 років. Сам родом з Польщі, на Україні перебуває понад 15 років. Зараз він — духовний отець в Вищій Духовній Семінарії ім. Святого Духа, яка знаходиться в Городку. о. Ришард погодився відповісти на такі хвилюючі, мабуть, кожного з нас питання про сповідь. Ось про що ми розмовляли:

— Останнім часом в моду входить сповідь тет-а-тет зі священиком. Як ви вважаєте: чи не застаріла форма сповіді у конфесіоналі?
— Церква не вказує в який саме спосіб повинно відбуватись Таїнство Покаяння. Так, є такі люди, які потребують сповіді обличчя в обличчя зі священиком, але їх не так вже багато. Більшість людей сповідається в конфесіоналі. Тому що не кожен зможе розповідати про свої гріхи перед тим, кого знає. А сповідальниця сприяє анонімності, створює більш інтимну атмосферу, яка полегшує визнання. Тут священик більше сприймається як свідок Божого Милосердя, а не як людина. Я не думаю, що сповідь в конфесіоналі колись застаріє. Практика показує, що майже всі так сповідаються.

— Під час сповіді потрібно говорити виключно про гріхи чи можна розповісти також про свої досягнення, молитву, отримані благодаті?
— Суть сповіді полягає на визнанні докладної кількості смертних гріхів і ситуацій, в яких вони були вчинені, та роду легких гріхів. Священик від імені Церкви вислуховує, накладає покуту і дає розгрішення. Цього досить, щоб вважати Таїнство дійсним. Все інше вже стосується духовної розмови з наставником. Хоча дуже часто сповідь поєднується з розмовою. Та я думаю, що краще розповісти про себе трохи більше, але це не обов’язково. Ліпше також, якщо священик скаже щось більше, хоча, як я вже казав, це теж не буде свідчити про дійсність Таїнства.

— Чи нормально відчувати перед сповіддю страх? Як його подолати?
— Це нормально. Бояться всі в більшій чи меншій мірі. І не потрібно дивуватись цьому страху, тому що така наша природа. Нелегко говорити про свої слабкості. Людині важко розповідати про хвороби тіла, а набагато важче — про хвороби душі. Також я бачу тут дію сатани: він забирає у нас страх при вчиненні гріха, зате повертає його, коли ми хочемо цього гріха позбутися. Як подолати? Насамперед потрібно пам’ятати, що я йду до Милосердного Отця, який чекає мене, який мене любить. Гріхи визнаю перед священиком, але Йому — Богу. І якщо я сповідаюсь, щоб знову поєднатись з Отцем, то всі мої переживання перестають бути такими важливими. Але повністю позбутися страху буде важко, тому потрібно прийняти його як частину покути за гріхи.

— Отче, а як можна допомогти тим, хто має серйозні проблеми зі сповіддю?
— Христос говорить, що правда нас визволить, тому потрібно пояснити правдиву суть сповіді. Якби всі розуміли істинне значення цього Таїнства, не було б з цим стільки проблем. Не треба сприймати сповідь тільки зовнішньо. Не можна сконцентровуватись лише на тому: “А як я підійду до конфесіоналу? Як буду про себе таке розказувати? А що скаже священик? Що подумає? А якщо не зрозуміє?”. Нас не повинно турбувати, що подумає священик, бо не до нього ми приходимо.
Сповідь — це повернення блудного сина. В конфесіоналі нас чекає люблячий Отець. Бог завжди надіється на повернення своєї дитини, постійно виглядає її і з радістю приймає в свої обійми. Невже через свою гординю ми не прийдемо до найкращого Батька? Важливо також пам’ятати, що Таїнство Покаяння встановив сам Христос, давши апостолам і їх наступникам владу відпускати та затримувати гріхи (Ів 20, 21-23).

— А в яких випадках гріхи не відпускаються?
— Якщо людина не жаліє за вчинене – неможливо дати розгрішення. А при щирому розкаянні Бог прощає все, навіть найбільший злочин. Для Господа немає занадто великих провин чи занадто грішних людей. Він всіх приймає, все тоне в безмежному океані Його милосердя.

— В Біблії є такі слова: “І всякому, хто скаже слово проти Сина Чоловічого, воно проститься йому; а тому, хто хулитиме Святого Духа, не проститься.”(Лк 12,10). Про що тут йдеться?
— Тут мається на увазі життєва постава, а не певний вчинок. Це, наприклад, розпач: людина не вірить, що Бог їй вибачить і навіть не просить Його про це. Господь шанує вільну волю людини, і тому не нав’язується зі Своїм прощенням. Буває також навпаки: легковаження Богом, зловживання Його милосердям, впевненість, що Він простить без жалю за гріхи.
Але якщо людина щиро розкається і змінить свою поставу, завжди має право розраховувати на Боже милосердя.

— Що таке екскомуніка, інтердикт, суспенса?
— Це кари, які накладає Церква за певні провини.
Екскомуніка — це підтвердження Церкви, що людина своїм вчинком сама виключила себе зі спільноти. Екскомунікують за найважчі злочини: зраду таємниці сповіді, профанацію Пресвятого Таїнства, вбивство чи напад на Святішого Отця, єресь, схизму, аборт. Зараз пом’якшено кару за аборт, тому що це дуже масове явище. Але страшно, коли так багато матерів вбивають власних дітей.
Інтердикт накладається єпископом на певну парафіяльну спільноту. Найчастіше — за непослух. На деякий час, визначений владикою, в цій спільноті немає богослужіння та інших Таїнств.
Суспенса — стосується священиків. Вона накладається єпископом за важкі провини.

— Деякі люди не сповідаються, тому що священики в конфесіоналах виявляють байдужість та знеохочення.
— Так буває, якщо людина, ми про це вже говорили, не звертає увагу на те, що головне в Таїнстві. Священик може бути стомлений, тому що сповідав цілий день, тому що через нього пройшло вже багато людей. Він може навіть не все почути, хоча і намагається, але втома має владу над людиною. А священик — це людина. Він може також знервуватися, хоча не повинен, але знову — це ж людина. Тому священика потрібно сприймати тільки як знаряддя Божого милосердя. Всю свою увагу треба звернути на Бога, а не на себе чи сповідника. Через те, що ми деколи зациклюємося на своїх переживаннях або на реакції священика, можуть виникнути важкі психічні травми. Можна взагалі перестати сповідатись. Я не хочу виправдовувати священиків, бо деколи справді буває так як ти кажеш. Але якби ці слова нарікання замінити на молитву, стало б набагато краще.
Сповідь — одне з найважчих і найважливіших служінь в Церкві. Тому моліться за сповідників, щоб добре його виконували.

— Дякую за розмову.

розмовляла Юлія Завадська
газета VIA №1(20)