Світло Воскресіння

Атрибутика свята
Дзвони б’ють, урочисто співається “Алілуя”, замість звичного вітання використовується особливе: “Христос Воскрес!”, із відповіддю: “Воістину воскрес!”. У храмі ніде голці впасти, в шкалі усього року, це найбільша кількість парафіян. В руках – кошики на посвячення, в них галуночки, крашаночки і писаночки, від яких аж в очах рябіє. Паски, ковбаси і печені м’яса створюють такий букет запахів по всьому храмі, що аж голова йде обертом, а шлунок стискається у судомах. Так святкується Великдень – Воскресіння Ісуса Христа. Найбільше християнське свято.

Що це означає?
Для дуже великої частини вірян, пасхальний період – це відновлення та підтримування своєї ідентичності, релігійна подія номер один протягом усього року. Що можна відчувати, коли ось це все бачиш і чуєш? Певно, радість. Лише радість. Чи можна не тішитись тим, що стільки людей примирилось із Богом в Таїнстві Покаяння і Примирення і саме в ці дні приймуть Святе Причастя?

Звісно, потрібно радіти. Чи можна інакше? Можна. Більше того – треба.

У цієї події є й інший бік. На наступну неділю після Великодня, яка зветься неділею Божого Милосердя, вітання “Христос Воскрес!” вже можна почути рідше, храми вже по швах не тріскають. Все стає на свої звичні і справжні місця. “Пасхальна ейфорія” зникає.

Вдома чи в гостях?
Християни, які “вірують” в стилі “коли не прийду, все Пасху святять”, дещо нагадують ситуацію, в якій чоловік залишає свою дружину. Куди йде і чому – незрозуміло. Йде і залишає дружину. Його довго немає. Але раптом повертається. Просто приходить, саме на свято, вітає, обіцяє не покидати, посміхається, їсть, п’є, відпочиває, а за кілька днів виходить знову. Ні, не на завжди: за рік повернеться.

Оковита особлива, “Заупокійна” (ТМ)
Один із звичаїв пасхального періоду, це тзв. “проводи” на цвинтарі. Де в цьому дійстві проходить тонка лінія між молитвою за померлих та народним гулянням сказати важко – живі кочують по місцях спочинку мертвих. Протоптуються стежечки у не скошеному, або не зрубаному торішньому бур’янці до “своїх” могилок. Після чого дочасне місце вічного спочивання рідних або близьких строкато оздоблюється крашеними яєчками та припудреними пасочками. Інколи при цій нагоді перехиляється чарчина-друга – “за упокій”, не забувається й про самого небіжчика. Хоч, чи просочується за два метри ґрунту якийсь грам зі ста, до адресата? Навряд. Але звичай є звичай. Дарма, що язичеський, головне, що родина збирається, знайомі, радісно і на душі мило.

Деякі парафії (як приміром Летичів Хмельницької обл.) мають гарну практику християнізування язичеського звичаю: паски із крашанками не кладуться на гроби, а організовано збираються та розвозяться по дитячих будинках.

Допомога чи перешкода?
Наскільки пасхальні звичаї, традиції та символи дійсно допомагають пережити Пасхальний період, на це питання кожен відповідає сам собі. Правда в тому, що не символи основне, а сам Христос. Пасхальна таємниця дає можливість пережити в скороченні всю історію спасіння, а особливо страждання, смерть і Воскресіння Господа Ісуса. Для тих, хто живе свідомою вірою, Його перемога над смертю стає джерелом радості та оптимізму.

Шукати світла
Регулярні непорозуміння з близькими, проблеми на роботі та у внутрішньому житті, а на додаток весняний авітаміноз, можуть сприяти смуткові, апатичним думкам на настроям. Проте, справжнє, глибоке переживання Таємниці Воскресіння далеке від песимістичних настроїв.
Моральний бруд, брехню, несправедливість, зло не можливо зупинити скигленням про те, що брудно, неправдиво і несправедливо. Таким чином зло лише помножується, стає відчутнішим і вагомішим. Дух Воскресіння інший: Щоб знищити зло, на нього не потрібно звертати стільки уваги. Слід звертати свою увагу на щось інше, цікавіше та цінніше. Христос Воскресінням додає оптимізму та запалу. Немає нічого, що б могло завадити – навіть смерть.

Людина змінюється під впливом того, з ким спілкується, що читає, дивиться, або слухає. Молитва дає можливість пізнати Бога, спілкування із людьми дає можливість пізнати красу і шляхетність людської натури. Це зовсім не означає, що потрібно по-страусиному ховати голову в пісок і казати: “зла не існує”. Воно є, і буде. Але щось інше варте моєї уваги.